— З приводу щасливця я б точно посперечався, — похитав я головою. — От зараз тут сиджу з вами і не знаю, що там з Тонею, де вона, і взагалі…
— Головне, що цей покидьок підтвердив — твоя дівчина жива.
— Він сказав, що я можу її не впізнати… Що вони з нею зробили? І де її шукати? Певно треба було одразу йти до міліції, втратив уже кілька годин…
— Тут така справа… — Семен роздумуючи почухав своє підборіддя. — Певно для тебе це стане ще однією несподіванкою. Одне слово, цей недобиток написав на нас заяву у міліцію…
— Він на нас написав заяву в міліцію? Про що?!
— Замах на вбивство. Спроба вбивства, вчинена' мною, тобою і покійним Грінспеном. Підозрюю, що заява була направлена в міліцію одразу, щойно ми цю саму спробу з твоєю допомогою провалили. Так що нас може розшукувати міліція. Тому йти туди з якимись заявами — самогубство.
Я ошелешено дивився на нього.
— Звідки у тебе ця інфа?
— Ну є в мене джерело в міліції. Не підводило ще ні разу.
Я видихнув.
— Не знаю посадять мене, приб’ють чи ні, але Тоню знайти я зобов’язаний.
Семен на знак згоди енергійно кивнув.
— Так, звичайно, ми почнемо її шукати. Але в міліцію поки що ходити не варто.
— І як ми без міліції зможемо її знайти? Де її шукати?
— Я думаю, що їй, звичайно, дісталося, але скоріш за все вона жива, — Сем глянув на мене і швидко додав. — Точно жива. І я не думаю, що вони там десь у себе будуть її довго тримати. Треба пройтися по всіх лікарнях, попитати, чи не поступала така постраждала. І я просто зараз переговорю зі своїм джерелом в міліції — може він щось підкаже…
— А я пройдусь з Андрієм по лікарнях, аби йому менше там світитися, — докинула Віка. — Коли починаємо?
— Просто зараз, — відповів я.
Упродовж наступної доби ми з Вікою обійшли-обдзвонили всі лікарні, всі відділи травматології, нейрохірургії, всі лікарняні прийомники, всі травмопункти міста. І не знайшли її. Ввечері ми знесилені дісталися квартири, яку винаймали Сем з Вікою, і одразу ж почвалали на кухню. Коли туди зайшов Сем, ми у повній мовчанці сьорбали каву.
— Ви так і будете мовчки сидіти з чашками в руках? — спитав голосно Семен.
— Ми обійшли всі лікарні міста, відповів я. — Тоні немає ніде…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борги нашого життя » автора Герасим Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 96. Приємного читання.