Розділ без назви (1)

— Ти розумієш, ще вчора я сам би до цього поставився, як до останньої фази божевілля. Але сьогодні… Я з ним спілкувався майже всю ніч.

— І що?

— Скажу так — дуже добре, Андрію, що ти його не вбив.

— Тепер я майже жалкую за цим.

— Насправді він виявився зовсім не такий, як ми його уявляли. Він набагато більше розуміє, ніж ми думали, об’єктивніше все оцінює. І основне — він хоче щось змінити. Це для мене стало справжнім відкриттям. Він реально хоче щось змінити. Він розуміє, де ми зараз всі знаходимося і хоче це поміняти. Реально хоче.

— І ти повірив, що це — правда? Що він тобі не навішав локшини на вуха?

— Ну, наприклад, ті лікарі, які поставили Віці правильний діагноз, працюють у його медичному проекті. Спеціальний медичний проект, який він фінансує. І, до речі, якби не він — ці лікарі вже давно б працювали за кордоном.

— А ти забув, що казав про нього буквально ще вчора? Забув, чому ми все це почали, для чого все це затіяли?!

— Я все пам’ятаю. І все ми робили правильно — виходячи з тієї інформації, яку мали на той момент, тоді все це було абсолютно логічним. Але зараз я отримав змогу побачити його з іншого боку, і це, відповідно, вносить корективи у моє сприйняття…

— Послухай, мудрагелю, — я не зчувся, як пальці сплющили пластиковий стаканчик, з якого я щойно пив каву. — Ти так і не зрозумів з ким маєш справу? Його інша і єдина сторона — це прострелені голови, відбиті нирки, вкрадені на всьому і у всіх гроші. У цьому всьому і є він. Все інше — просто брехня…

— Андрію, зрозумій, — почав Грінспен тихим, майже благальним тоном. — Йому теж набридло все, що відбувається навколо нас. Можливо навіть більше, ніж нам, тому що йому є що втрачати. І він реально хоче змін. І йому потрібні однодумці. Сам, навіть з такими ресурсами, як у нього, він не зможе цього зробити.

— І тому ти йдеш до нього на зустріч?

— Так, саме тому я відповів ствердно на його запрошення і йду до нього на зустріч. Ти можеш мене вважати дурнем чи ідіотом, ким завгодно. Але сьогодні я йду на зустріч з ним.

— Адресу не підкажеш?

— Для чого це тобі? Ти ж ніби, я так розумію, вже все сказав йому вчора?

— Можливо між нами залишилась недомовленість.

— Ну… — протягнув Грінспен. — Ти обіцяєш поводитись добре?

— Хіба досі я поводився погано?

— Гаразд, — нарешті погодився Грінспен. — Думаю, він не матиме нічого проти тебе. До речі, він про тебе питав.

— Он як. І що саме його цікавило?