Розділ без назви (1)

— Вибачте, — мовив наостанок, відкриваючи двері машини.

— І ти вибач, коли що, — відповів Сем.

— Подзвони, як звільнишся, — встиг прокричати Грінспен перед тим, як я зачинив за собою двері.

Машина бібікнувши поїхала, і я отримав змогу роззирнутися навколо. Сем зупинився коло станції метро, за якою була алейка з кількома рядами дерев та лавками. Туди я й попрямував. Вмостившись на одній з лавочок, я повільно вдихнув свіже повітря і затримавши подих, з шумом видихнув. Світило ясне, майже весняне сонце, хоча за календарем була зима, прогулювалися мами з дитячими візками, кудись неспіхом ішли літні люди — зовсім інший світ, який здавався мені зараз напрочуд гарним і привабливим. Машинально я дістав телефон і набрав номер Тоні. Особливо не думав над тим, що зараз скажу, здавалося, що зміст не мав значення. Просто скажу «Привіт», а далі якось буде. Добре буде.

Проте Тоня була поза зоною. Абсолютно правильне рішення — вимкнути мобільник, чи взагалі змінити його, тільки не зараз, не в цей момент, не для мене. Набрав її ще раз, аби знову почути автовідповідач. Вимкнув телефон і сидів, затиснувши його в руці, довго дивився перед собою. Нарешті встав і неквапом пішов у бік метро.

Коли прийшов додому, там було вже тихо, лише вікно кухні світилося. Я прочинив двері і зайшов всередину. З коридору побачив, що на кухні за столом самотньо сидить Віка.

— Привіт, — тихо привітавшись, махнув рукою. — А де хлопці?

— Хлопці вже сплять. Випили пару пляшок горілки — і поснули, — мовила вона, глянувши на мене з докором.

— І я теж трохи випив сьогодні, — мовив, зробивши спробу усміхнутися.

— Не сумніваюся, — знизала плечима Віка. — Після всього ідіотизму, що ви наробили останнім часом, вам залишається лише пити.

— Ти про що? — зобразивши здивування, спитав.

— Про те, про що ти подумав. Кілери хрінові.

Я стиха мугикнув.

— Можеш не намагатися мені щось вигадувати, — продовжувала Віка. — Твої друзі були настільки під впливом сьогоднішніх ваших пригод, що все мені розказали.

— Все?

— Так, все. Досі відійти не можу. Я, чесно, вважала вас більш дорослими. Особливо тебе.

— От бачиш, зовнішність буває оманливою…

— І що ти думаєш робити?

— Я? Піду спати.

— А далі?