Розділ без назви (1)

Сем мовчки махнув рукою і відвернувся.

— До речі, Андрію, а можна ще одне, останнє запитання? — звернувся до мене Грінспен.

— Так, звичайно.

— Пам’ятаєш, коли ми тягнули патики кому з нас стріляти — там же не було короткого патика? Правда?

Я усміхнувся:

— Так, короткого патика там справді не було.

Сем знов повернувся до мене.

— Тобто ти свідомо не дав нам можливості стріляти у нього?! — майже прокричав він.

Я мовчки знизав плечима.

Грінспен тихо засміявся:

— Що і треба було довести. Андрій просто невиправний ідеаліст.

— Не розумію! — прогудів Сем, беручись руками за голову.

— Я по-іншому не міг, — тихо мовив я.

— Ти просто хворий, — махнув рукою Сем і відвернувся.

Запала мовчанка, кожен думав про своє.

— Добре, залазьте вже в машину — поїхали додому, — зовсім змучено сказав Сем.

Ми сіли в машину. По дорозі до міста всі мовчали. Мовчанка була такою непідйомною, що, здавалося, давила фізично. Я не витримав, і легко поплескавши по плечу Сема, який був за кермом, майже нечутно сказав йому: «Зупини ось тут». Семен запитально глянув на мене. Я ще раз повторив: «Зупини».

— Не дуракуй! — мовив Грінспен. — Приїдемо зараз додому, вип’ємо по сто грам…

— Та ні, хлопці, вибачте, у мене ще є справи. Зупини, Семене…

Сем коротко зітхнув і таки натиснув на гальма.