Розділ без назви (1)

— Ну ви нудні, — розчаровано похитав головою Грінспен. — Але добре, скажу. Пам’ятаєте, я вам розказував за знайому нашого об’єкта, з якою я намагався встановити контакт?

— Невже вдалося? — спитав я.

Грінспен кинув на мене швидкий погляд і усміхнувся.

— Думаю, що в контексті твого питання — ні. Але загалом мені вдалося з нею порозумітися. Хоч як дивно, вона виявилася дуже злою на нього. Звичайно, я не казав їй, що саме плануємо зробити. Сказав, що у нас до нього розмова, і ми б хотіли погомоніти тет-а-тет. Не знаю, здогадалася вона чи ні, дівчина вона справді тямуща, але щойно сказала, що домовилася з ним про зустріч на суботу. У себе вдома. Тож усе складається якнайкраще.

— І як ти собі бачиш всю цю операцію? — спитав я.

— Поки ніяк. Давайте все-таки відстріляємося, а потім під лісом є одна тиха місцина, можна буде, не криючись від Віки, про все поговорити.

Приблизно за годину ми заходили до порожньої в цей час колиби попід лісом. Замовили попоїсти, чаю, кави, по чарці чогось міцного.

— Мій план надзвичайно простий, — почав Грінспен. — Наш клієнт під’їжджає до її під’їзду, у машині скоріш за все будуть лише він і водій. Хтось бере на себе водія, а Андрій — його.

— Я міг би взяти на себе водія, — подав голос Сем. — Звичайно, якщо він не чемпіон з єдиноборств чи по витяганню пістолета з кобури.

— Наскільки я знаю, — мовив Грінспен, — для охорони у нього є інші, спеціально відібрані люди. Яких він чомусь ніколи не бере, коли їде до неї… Щодо шофера — зовні, здається, він у непоганій фізичній формі, але зброї, за моєю інформацією, у нього немає.

— Тоді, гадаю, я зможу з ним впоратись, — кивнув Сем.

— Ні, — заперечно похитав головою Грінспен. — Ми не будемо влаштовувати масову бійку тоді, як нам треба без зайвого шуму зробити нашу справу.

— А якщо я буду на момент його приїзду всередині? — подав голос я.

— Всередині чого? — перепитав Грінспен.

— Всередині будинку. Стоятиму на сходах. Там же немає ліфта.

— А звідки ти знаєш, що там немає ліфта? — запитально підняв на мене очі Гринь.

— Ну ти якось казав, в якому районі вона живе, там переважно стара забудова, відповідно немає ліфтів, — знизав плечима я.

— Логічно мислиш, — кивнув Грінспен. — І твоя пропозиція мені, до речі, подобається більше.

— Але стовбичити там — це означає привертати увагу жильців, — заперечив Сем. — Уявіть собі — якийсь парубійко стовбичить у під’їзді не знати чого.

— Ну можна й не стовбичити, — сказав Грінспен. — Якщо точно довідатись, коли він приїде.