Розділ без назви (1)

— Гадаю, особливої небезпеки немає…

— Ще раз кажу, — мовила вона, карбуючи кожне слово, — поки я не буду переконана, що із Семом все гаразд, я нікуди звідси не піду.

У цей час із ванни саме вийшов Сем.

— Семе! — гукнув я йому з кухні. — Віка хоче лишитися доглядати тебе, ти як?

На його обличчі відбилися якісь непрості роздуми, зрештою, він глухо буркнув «хай робить, що хоче» і щез у кімнаті, грюкнувши дверима. Буквально відразу з кімнати почулося потужне хропіння.

Я трохи потинявся в роздумах коридором-кухнею, і зрештою прийшов до висновку, що було б непогано завершити сьогоднішній день, хильнувши чогось міцного. Всього кілька хвилин у мене пішло на те, аби знайти недопиту пляшку вподобаного Семом коньяку, ще пару хвилин на те, аби знайти пару келихів.

— Полікуємо нерви? — мовив я, помахавши келихами і пляшкою перед Вікою, яка продовжувала щось робити на кухні.

— Бачу, ти часу не марнував, — мовила Віка.

— Я просто шукав, чим би нас усіх заспокоїти, — мовив я.

— Усіх? Здається один уже заспокоївся у себе в кімнаті.

— Але ж лишилися ще двоє.

— О-ля-ля, ти хочеш мені щось запропонувати?

— Просто випити коньяку.

— Ну що ж, давай просто вип’ємо коньяку, — мовила Віка, вмощуючись на стілець за кухонним столом.

Я розлив коньяк і ми дзенькнулись келихами:

— Ого, він реально міцний, — похитала головою Віка.

— Зрештою, він таким і має бути. Справжній коньяк…

— Ти давно на цій роботі? — раптом спитала вона.

— Можеш не вірити, але це не моя робота. Я мав працювати як піарник, але мій керівник вирішив, що для більшого досвіду мені варто попрацювати трохи колектором.

— І скільки ти так працюєш?