Розділ без назви (1)

— Туди, — мовив, показуючи на зображення з синім морем та засмаглою жінкою.

— Ясно, — якось сумно кивнув головою парубійко. — Все та ж попсня.

— А що не попсня?

Хлопець якусь мить мовчав, ніби роздумуючи чи продовжувати, потім помахав перед своїм обличчям рукою з відстовбурченим великим пальцем і мізинцем.

Я заперечно захитав головою.

— Дякую, я майже ніколи не…

— Ну як знаєш, — махнув рукою мій знайомий і зібрався йти. Я роззирнувся — навколо не було практично нікого.

— Але іноді я роблю винятки, — додав я у спину моєму недавньому доброзичливцю. Той зупинився, проте не повернувся. — …і я думаю, що зараз саме той випадок, — закінчив я. Здається я сказав все напрочуд чітко, і, очевидно, мій співрозмовник вирішив так само.

За десять хвилин ми стояли на горі біля бордюра одного з оглядових майданчиків над містом, видихаючи рештки зілля, і дивилися на нереально красивий захід сонця. У мене було таке відчуття, ніби починається нове, справжнє життя, яке у жодне порівняння не йде з тим, що було досі. Все набуло якогось новітнього значення. Навіть сонце сідало не як завжди. Здавалося, над містом відкрилася незнайома далина у кращий і безмежний світ.

— Дивно, — мовив мій співрозмовник. — У минулому році ми були в Гімалаях, в Непалі, і бачили там саме таке світло, саме такий захід сонця.

— Щодня? — перепитав я його.

— Щодня.

Світло перед нами заливало все, і мені раптом стало дуже прикро, що ніколи до того я не бачив цього світла, не розумів, що таке буває у світі. Тим більше щодня.

А вранці ми бачили все в сріблястому серпанку, гори буквально пливли в тумані, — продовжував мій співрозмовник.

— Гори, що потопають в тумані… — замріяно вимовив я.

— Саме так, гори, що потопають у тумані, — повторив за мною співрозмовник.

— Коли наступного разу ви їдете туди? — спитав я.

— Через місяць. Через місяць ми будемо там. Плануємо дістатися Ладакха. Хочеш з нами?

— Зайве питання. Просто зайве питання. Я зобов’язаний з вами поїхати… І мої друзі теж поїдуть з вами, однозначно поїдуть.

— Ми хочемо побувати в Ламаюру. Це монастир на Тибеті. Ти знаєш, можливо саме в Ламаюру зберігаються ще якісь записи з Шамбали, записи предковічної мудрості. А ще Ламаюру розташований посеред висохлого озера, ніби острів…