Розділ без назви (1)

Сем нічого не відповів, без слів виліз з машини і посунув до річки. Я теж вибрався назовні і слідом за Семом підійшов впритул до води. Чиста, вочевидь, холодна вода потужним струменем колихала пасма зелених водоростей. Сем присів і занурив у воду обидві руки.

— Внизу — важко було? — спитав його.

Він хитнув головою, вочевидь йому було неприємно згадувати:

— По-різному. Хоча пощастило. Вони не чекали, що хтось повернеться…

Я поклав Семові руку на плече:

— Семене, не знаю як Грінченко, а я дуже вдячний тобі…

— Пусте, — ще раз хитнув головою Сем.

Він випростався і, голосно вдихнувши повітря, одним широким рухом зняв із себе сорочку, наче здираючи щось набридливе та зайве, черевики, штани, після чого з розмаху шубовснув у воду. Довго не виринав і з’явившись на поверхні з голосним «у-у-ух», пірнув знову.

— Вода ж холодна! — прокричав я йому, коли він вчергове виринув.

— Яка різниця!.. — крикнув він і знов пірнув.

Ще якусь мить я стояв на березі нерухомо, далі швидко скинув одяг і шубовснув услід за Семом. Холодна, аж обпікаюча вода накрила мене з головою, огорнувши тишею і невагомістю. Увесь навколишній світ кудись відступив, щезнув, ніби я лишився сам на сам з собою. Десь дуже далеко щось калатало, можливо, дзвін. І мені закортіло залишитися тут назавжди, у цьому прохолодному забутті. Аж раптом у грудях не стало повітря. І я випірнув. Поряд зі мною з води з’явився Сем.

— Ну як? — спитав відсапуючись він.

— Ось, — витягнув із води ліву руку з піднятим великим пальцем. — Наче на світ народився.

— З днем народження! — засміявся Сем.

Ми ще трохи поплавали, а потім, вилізши з води і ловлячи дрижаки від холоду, забігали сюди-туди по берегу. Зрештою, остаточно не висохнувши, вирішили таки повертатися до міста. Грінченко, який весь цей час просидів у машині, здається, проти нашого плану не заперечував. Коли вже в’їздили до передмістя, він попросив зупинитися біля найближчої станції метро і вискочивши з машини промовив:

— Хлопці, дякую. Я справді не сподівався, що ви це зробите!

— Пусте, — мовив Сем таким тоном, наче йшлося про якусь дрібничку.

— Я ваш боржник, — додав Грінченко.

— Ну якось вип’ємо по сто грамів, — усміхнувся я.

— Обов’язково, — махнув він рукою.