TextBook Над книгою, мабуть, так і забутою нею на підлозі, зі знанням справи попрацювали чиїсь зуби й кігті. Шурхотливі, як миші, сторінки були роздерті й вирвані з корінням. Більш-менш цілими залишилися тільки початок і кінець.
– Хто з вас це зробив? – грізно закричала Дарина.
Чорний кіт, що, як і раніше, сидів на уподобаній ним камінній полиці, беззвучно вискалив у відповідь жовті ікла: схоже, він не терпів нарікань. Пуфик, що віддано метушилася навколо Дарининих ніг, сіла на важкий зад і здивовано подивилася на неї круглими бурштиновими очима. Беладонна була відсутня.
– Гаразд, – спробувала втішити Марійку Дарина. – Що можна прочитати в книгах? Уся ваша історія – одне суцільне ошуканство! Скільки Києву років, ніхто не знає. Табличку з Васнецовим причепили на сторонній будинок. А що я через оте все могла чортзна-куди потрапити, ніхто не подумав. Добре хоч у квартиру… А якби в бордель?! – викрила вона безвідповідальних істориків, не завваживши, що про такий пасаж історики вже точно подумати не могли.
– На Володимирській не було борделів, принаймні легальних… Треба бігти в бібліотеку, поки не зачинилася! – Марійка маніакально націлилася на двері.
– Послухай, – затулила прохід Чуб. – Адже твій Врубель жив у дев’ятнадцятому столітті!
– Ну то й що? – спалахнула та. – Мені подобається дев’ятнадцяте століття! Воно подобається мені значно більше, ніж…
– Я не про те, – миролюбно перебила її Дарина. – Я хочу сказати, що воно вже минуло, а значить, уже нікуди від тебе не подінеться! Розумієш? Туди не можна запізнитись! І якщо ми знаємо спосіб, як потрапити туди, то можемо зробити це й завтра, і післязавтра.
– Логічно. – Ковальова задумливо моргнула, пригальмовано переварюючи інформацію. Хоч як не дивно, цей простий висновок не спадав їй на думку!
– Просто тобі, як кожній жінці, хочеться зараз і негайно. І я тебе дуже добре розумію, – підкреслила три останні слова Чуб. – Сама така! І я обіцяю тобі: завтра ж ми все про нього довідаємося, прочитаємо, випитаємо й підготуємось як слід. І якщо захочеш, то залишишся там, із ним. Чому ні? – з ентузіазмом запитала вона. – Якщо час зупиняється! Можеш прожити з ним хоч ціле життя, а потім повернутися сюди і прожити тут іще одне. Хіба не круто? Круто! Тільки зараз у нас зовсім інші проблеми. Ми сьогодні помремо. Пам’ятаєш? Хоча, – звично почухала ніс вона. – Якщо ми точно помремо сьогодні, то втекти в інше століття – може, якраз і вихід. Тільки що ми там робитимемо? Ми ж цивілізовані люди… Здохнемо.
– Ну що ти! – фанатично запевнила її Марійка. – Кінець XIX – початок XX – це найкращий час на світі! Вже були трамваї й автомобілі. Але ще їздили в екіпажах на санях! Вже був телефон і душ Шарко, але дамам іще цілували руки, поклонялись їм й носили на руках, як богиням, – тільки тому, що вони дами! І ми ще носили капелюшки й корсети, але ті, хто хотів, їх уже знімали, і стригли волосся, і курили, і здобували освіту. Ти напевно станеш суфражисткою. Або курсисткою… І будеш першою жінкою, яка проїде по Києву на велосипеді!
– А телевізор? – не прислухалася до цього захвату Чуб. – А Інтернет? А кіно?
– Вже був синематограф!
– І що там показували? Потяг прибуває? Без слів! Спасибі!
– У 20-х роках з’явився Рудольф Валентино і Чарлі Чаплін. Треба тільки трохи почекати…
– А Тарантіно? А брати Вачовскі? А Коппола?
– Хочеш, – невпевнено запропонувала Ковальова, – візьмемо туди відеомагнітофон і спробуємо якось прикрутити? Адже електрика вже була! Ні, ти не розумієш, – палко прошепотіла вона, заводячи очі під лоба, – я лиш тепер зрозуміла: мені там набагато краще, ніж тут. Я там усе знаю, а тут…
– Нічого, – уточнила Дарина, мимоволі кривлячи губи. – Теж мені новина! Запитала б мене, я б тобі це і так сказала.
– Тому я і пішла в історики. Господи, мамо, не хочу! Не хочу жити тут!
– Не хочеш – не будеш! – відрубала Дарина. – Ніхто не тримає! Але доки ти ще тут, давай, якщо тобі не важко, зведемо кінці з кінцями. До речі, – спокусливо проспівала вона, заглядаючи в уцілілий альбом, – Васнецов народився 15-го травня, як Булгаков. П’ятнадцятого ж був фестиваль, вірно?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять перший, у якому автор пропагує XIX століття“ на сторінці 3. Приємного читання.