Розділ 5 ФОРТЕПІАНО

— Так, це заважає.

Дівчатка трохи постояли, а потім стали походжати вздовж огорожі, щоб зігрітися. Коли вони підійшли до сходів униз з іншого боку круглого майданчика, то побачили дівчину, що сиділа там спиною до них. Аеніль спробувала втримати Нітетіс, щоб та не підходила, але Нітетіс прошепотіла:

— Це ж Еліна!

І, перш ніж Аеніль змогла завадити, пустотливо пішла до одногрупниці. Аеніль залишилася стояти і сердитися на себе. Їй зовсім не хотілося, щоб Нітетіс так різко втручалася в Елінину самоту. Аеніль так і не зрозуміла, чому Еліна плакала попереднього разу.

— Привіт! — голосно і радісно сказала Нітетіс і обійняла за плечі Еліну.

Та від несподіванки підскочила і відштовхнула Нітетіс, але, коли побачила, хто це, то сердитий вираз обличчя змінився на вимушену усмішку. Аеніль з полегшенням помітила, що Еліна цього разу не плакала. Отже, не так страшно, що Нітетіс її перервала.

— Це ти… — промовила Еліна. — Тільки не роби так більше.

— Добре, — усміхнулася Нітетіс. — А що ти тут робиш?

— Е… — Еліна ледь помітно почервоніла.

Аеніль бачила, що Еліна тримає за спиною шматок полотна і пензель. А на сходах, де вона сиділа, лежали розкидані масляні фарби та інші малярські причандалля. Еліна побачила, що Аеніль на неї дивиться, й кинула у відповідь ворожий погляд. Аеніль підозрювала, що тепер Еліна вважатиме її винною у тому, що вони з Нітетіс завадили малюванню.

— Малюю, — нарешті видушила з себе Еліна.

Вона зрозуміла, що приховати це неможливо і дівчата вже все побачили. Достатньо було й одного різкого запаху фарб.

— А що саме? Можна глянути? — не вгавала Нітетіс.

Обличчя Еліни враз спохмурніло і вона холодно відказала:

— Ні. — Проте, коли побачила здивування в обличчі Нітетіс, швидко додала вже більш м’яким тоном: — Незавершені картини не можна показувати, це поганий знак.

Як не як, а Нітетіс була найближчою подругою Еліни, тому остання не могла дозволити собі поводитися з нею грубо.

— А, зрозуміло. Ну добре, ми не будемо тобі заважати.

— Та ні, можете тут залишатися, я вже йду, — сказала Еліна і швидко зібрала свої речі.

Вона пішла до виходу з іншої сторони вежі і, коли проходила повз Аеніль, то злісно прошепотіла:

— Ти заплатиш за це.