Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

— Чого це я маю знати? — здивувався я. Хоч добре знав історію, як німець-лицар продав душу сатані, а потім пішов до монастиря каятись. Але сатана туди проник і у вигляді коня погубив лицаря-послушника.

— Але ж ти, Книжнику, люди кажуть, знаєш безліч історій повчальних. Ти багато мандрував і привіз чимало всяких оповідок про інші землі.

— Ходив колись до Москви. І, як бачиш, повернувся до Києва.

— Ну це не найдовша твоя подорож… Кажуть, ти й далі, ніж до Москви, вибирався.

— Хто каже?

— Люди кажуть, — мовив мені юдей той, на ім’я Мерхав.

— Це ж які люди, — питаю його, — кияне чи замкові зайди?

— Не пам’ятаю, — каже мені юдей, — але чув не один раз.

— Ти мене перший спитав про подорожі. І я тебе спитаю про подорожі. Ти з латинських країв прийшов до нас. Я погано знаю звичаї і життя римо-католиків. То скажи мені — де краще жити юдеєві? Там у них чи у нас, у Києві?

Він тоді важко зітхнув, ще раз зітхнув і підвів руки вгору. Ніби хотів сказати: «Ну де може бути добре гнаному?»

— То чого ж ти, сам гнаний, починаєш по моїх шляхах слід гнати? Чи я тебе, зайду, не привітав та не пустив до своєї оселі?

— Це не твоя оселя, Книжнику! — стрепенувся він.

— А в замку твоя оселя? Ти її міг би купити? Чи ти можеш на Подолі купити грунт і поставити свій дім?.. Ти мовчиш, бо що можеш сказати?! Ти служиш воєводі і маєш монету. Ти лікуєш — і маєш монету. Маєш добрі гроші, але ти сам собі не господар — мусиш тулитися до того, хто володіє мечем і зашморгом. Бо ти беззбройний. Владці в одну мить можуть витрусити тебе до шеляга! А ти їм ще й ноги цілуватимеш, якщо живого залишать!

— Ти ненавидиш мене і мою віру! — заволав юдей.

— Не я починав. Не на мені гріх! Це ти пхаєшся в чужі лиха, а не я!.. Загинув мій хазяїн. Ось його поховають, і я не знаю, хто володітиме хутором. Чи не скаже новий володар забиратися геть? А ти для воєводи стараєшся і роз’ятрюєш мені душу! Не пхайся межи чужі лиха.

Книжник ні словом, ні лицем не виявив гостеві, що ним тіпає жах за себе та брата. Бо вже анітрохи не сумнівався — його братові теж заготована смертельна пастка. От тільки чи вони знають усе — що їх двоє, що вони брати, схожі як близнюки, риса в рису. Що там відомо тому павуку — Вітовтовому воєводі, який засів у розкішній і неприступній оселі? Над усім Києвом височіє, над його Горою і над Подолом. Що йому і його соглядатаям відомо?

Тут на подвір’ї наче пирснула кобилка.

Юдей Мерхав цього не чув, але мої вуха були заговорені.

Юдей щось почав мені пояснювати, та я не звертав уваги на його гаркаве белькотання.

На подвір’ї знов пирскнула кобилка.