Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

— Бо я така щаслива… Я не можу дивитись, мені так млосно. Я не хочу дивитись, хочу тільки відчувати тебе своїми вустами й цілувати тебе всього… — приказувала вона, цілуючи його тугі квадрати м'язів на худому животі, цілуючи опуклі, сталеві м'язи на грудях, улоговину між ними. Брала жмут свого золотавого волосся і проводила ним по підчерев'ю…

І тоді він відтрутив її і проговорив, затинаючись:

— Що ти, що ти?

— Ти для мене — все. На злочин піду заради тебе. Я б і матір свою задушила, якби ти сказав!.. Тільки дай мені насолодитись твоєю красою…

Він з жахом і цікавістю дивився на те, як вона волоссям збуджувала, роз'ятрювала його. Він хотів вивільнитись від неї, та вона стисла його поперек з шаленою силою. І йому все солодко обірвалося, аж в очах потьмарилось. А панночка зразу з криком відкотилася набік, потягла його на себе, звиваючись усім тілом. Зойкнула і нараз заклякла наче вбита. Довго лежала принишкла, навіть дихання не було чутно, а потім, не відкриваючи очей, почала куйовдити пасма його волосся, гладити шовковисті, чорні вуса.

— Ти мене зневажатимеш після всього?..

— Ні, — відповів він зовсім спокійно, начебто звик до такого.

— Спасибі тобі, що не гордуватимеш мною. Я ж про тебе всю зиму тільки й снила. І, зрештою, зрештою, зрештою — ти мій… мій… Увесь… Хочу тобі висповідатись. Пробач мені… Але я повинна тобі розповісти… Знаєш… я весь час пестила себе пальцями. Та це було востаннє. Більше я цього не робитиму. Тепер мені цього не потрібно. Я відчула таку насолоду, що все в голові запаморочилось, стало млосно, я наче кудись полетіла, в якусь яму… А далі все пропало…

Вона розплющила очі.

Він побачив: зіниці в неї розширились, очі розкосились, наче у п’яної. Вона склепила повіки, підсунулась до нього і знов зачала цілувати, прикусуючи легенько його вуха, шию. Далі цілувала куточки його вуст. Відтак скроні, очі, ніздрі його тонкого, хижого носа. На мить відсахнулась від обличчя, розплющила очі й прошепотіла на вухо:

— Можна, я буду з тобою, як ти зі мною?..

— А як це?.. — не зрозумів боярин Сергій.

— Вдаватиму, ніби я хлопець… Зрозумів?

— Не знаю… Але якщо ти хочеш… якщо тобі так прагнеться…

І вона почала торсати його стегна, лапати за тугі, могутні м’язи грудей, розсувати коліньми його стулені ноги. Руки йому розкидала і нахилялась до нього, цілувала, весь час притираючись…

— О! О! О! Як мені боляче-е-е-е! Як мені солодко-о-о-о! Ох, як бо-ля-че-е-е-е! — стогнала панночка, то підводячись, то щосили притискаючись до коханця.

По всьому вона спитала його:

— Ти любиш вино?

Він здвигнув плечима, дивлячись на неї знизу. Вона нахилилась до нього і стисла йому горло, немов збиралась задушити.

— А я люблю іноді покуштувати винця! Келишок. Не більше. Може, часом і другий, і третій… — Вона засміялася і, не чекаючи його згоди, перервала любощі, зісковзнула з ліжка.