Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

— Добре, дуже добре… Побачимо, як далі буде… Спочатку всі старанні.

Тут з’явилася молодиця, і він гукнув їй:

— Ти за ним приглядай, щоб завжди був такий, як сьогодні!

Кухар вклонився і вийшов далі розпоряджатись на кухні. Обидві служниці, побачивши, як молоденький кухар береться до справи, своєї роботи майже не порали, тільки робили вигляд, ніби допомагають, а насправді байдикували.

Двері рипнули, і вступила молодиця у своїй білосніжній свиті, обережно піднімаючи поли, щоб не забруднити. Вона мовчки підступила до служниць і, не міняючись в обличчі, врізала по шиї татарочку. За нею і другу служницю. Тихо казала:

— Ану допомагайте йому!

Після того, як ключниця дала їм прочухана, кухар зміг трохи передихнути. Вийшов на подвір’я подихати повітрям. Побачив — на рівному майданчику біля конюшні стоїть ставний, широкоплечий юнак. З тупим мечем. Проти нього з таким самим затупленим мечем стоїть господар дому. Навчає, як треба завдавати удари. Юнак повторював його рухи, але нездало, мляво. Його вчитель був удвоє старший за нього, а робив це швидко. Молодик не міг ніяк за ним устигнути.

— Невже ти не можеш швидше рухатися? — Га?

— Але милий дядечку! Я й так стараюся щосили…

Кухар зауважив, що вони дуже схожі між собою. Тільки обличчя в юнака ніжніше. І замість люті на ньому часом з’являється вираз прихованої, хитрої злості.

Той юнак і махав мечем, намагаючись пробити оборону дядькову. Нічого не виходило. Кожного разу дядько робив невловимий рух, відбивав меч. Кілька разів меч навіть вилітав з небожевих рук. Зрештою дядько спинився:

— Господи, ну тримай сильніше! Ну хіба так можна?

Він був у розпачі. Озирнувся і побачив біля дверей кухаря.

— А ти чого стоїш?

— Мій господине! Все зроблено. Зараз домліває каша…

Дядько аж скреготнув зубами:

— Чорт, і нікого немає! Ні воротаря, ні вояків, ні конюха! Ану бери меча. Тільки вдягни рукавицю! — Він дав кухареві рукавицю із грубої шкіри. — Захищайся від нього. — Почав напучувати небожа:

— Не гати сильно — головне хутчіше. Силу потім вкладеш. Тут не силою треба, а швидкістю. І щоб досягти мечем противника. Тільки обережно! Дивись не зачепи йому руки. Бо готує він чудово. Сьогодні побачиш в обід, на що він здатний… Нумо вправляйтеся!..

Кухар хотів спитати, що ж він має робити, але промовчав і тільки вхопив правицею у шкіряній рукавиці меча, виставив його перед собою, щоб Лицарів небіж не досяг його.

Мечі, звичайно, були тупі. Та кому хочеться, щоб тебе вдарили навіть тупим мечем? Коли небіж починав наступати і вимахувати мечем, кухар, тримаючи перед собою зброю, щоразу виставляв її вперед і глушив удар.