Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Він спробував перевернутись на бік, та вона гостро наказала:

— Лежи! Лежи голічерева! Мені так подобається на тебе дивитись! Я принесу вино, і, якщо твоя зброя буде напоготові, ми продовжимо бій!.. — Засміялась, і рожеві пипки на сторчливих персах пружно застрибали.

Вийшла із світлиці, і він бачив, як вона зникла в другій кімнаті. Потім чув: відкривала засувки й подалась кудись на подвір'я, видно, спускалась до пивниці. Бо принесла запітнілий глек вина і тримала вишиваний оксамитовий гаманець. Вся шкіра в неї пішла пуп'янками. Зобачивши, що він лежить так само, вона закричала від радості, кинулась на нього. Знов почала його торсати, ніби вона була коханцем, а він жінкою.

А як любощі вибухли своїм кінцем, впала на нього і прошамрала:

— Ти ж моя мила… ти ж моя солоденька…

Віддихалась і, схопивши з лави оксамитовий вишиваний гаманець, проказала боярину, поводячи плечима та виламуючи вуста:

— Оце тобі подарунок за те, що ти мені віддався! Ха-ха! Хи-хи! Мати й батько мною командували і тітка. Всі, крім мамки. Тому я тобою крутитиму, ти будеш моєю коханкою. Я тобі даруватиму дарунки за те, що ти мені віддаєшся.

Вона знов узялася до всяких дурощів з ним.

Він відчував, що його терпець уривається, наближається найсолодша мить. Тієї самої хвилини, коли нестримно піднімалась шалена солодощ, стисла йому скроні, напружила все тіло, наче крізь туман він почув, як зарипіли двері.

Розплющив очі й побачив: з дверей виступає увесь у панцирі Білий Лицар — Симас. Виставив вперед гострого меча…

Кліпаючи очима після сонця в сутіні світлиці, він заволав:

— Ось де ти, курвина донька? Ось що ти робиш?! Шмаркачко, знущалася з моєї ключниці! Вголос її хвойдою називала. А ти сама звичайна курва! Ще й до того содомістка? Що виробляєш із цим божевільним схизматиком? З цим грецьким псом? Га?!! — заревів Лицар і щосили рубонув мечем.

Панночка впала, розпанахана навпіл від плеча до чересел, заливши гарячою кров’ю боярина Сергія.

Звільнений від її тіла, Сергій відчайдушним поривом відкотився вбік. Та Лицар все ж устиг проколоти йому руку біля ліктя.

Біль пронизав боярина. Однак він встиг скочити і схопити ослін. Щосили жбурнув його в Лицаря і несхибно влучив, як завжди, у голову. Лицар випустив меча. І тоді боярин підхопив зброю і з відчайдушним криком кинувся на свого напасника. Викинув здоровою рукою меч уперед і тнув у те місце, де панцир не прикривав тіло.

Зі стогоном, з ревінням, з прокльонами, хапаючись за черево, з якого вивалювались тельбухи, Лицар осів на коліна. А боярин Сергій рубав і рубав його мечем по шолому, по панциру і щосили кричав:

— Ось тобі! Ось! Дітовбивця!!!

І враз хтось його обхопив ззаду і з притиском проказав:

— Та тихо, тихо. Перестань…

Боярин Сергій потроху приходив до тями і побачив, що лежить, скоцюрбившись, у човні на демені, обома руками вхопив весло. А під тим веслом потрощені черепки винного глека. Веслом він поперемішував снасті й кілька сіро-сріблястих стерлядин, що світили до передзахідного неба білими черевами.