Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

— Ну годі, розбазікався! Зайвих розмов я не люблю. Що тут побачив, почув — нікому ані гу-гу, десь ляпнеш у місті — голову зніму! Вони знають… — кивнув широким підбороддям до татарки й молодиці, що стояли біля печі, сховавши руки під фартушки, і за кожним поглядом господина кланялись.

— Добре, мій господине.

— Так чия ти дитина?

— Батька звали Іваном, а матір Марією…

— То де вони подівались?

— Від матері я пішов. А батька не знаю, його татари посікли.

— Це в той наїзд?

— Так.

— Ага, знаю. Ми тоді багатьох відбили. Але багатьох так і не вдалося… Зате у мене ось це надбання! — Він простяг руку до татарки.

Татарка мовчки схилила голову.

— Ну, готуй страву. Сьогодні ввечері гості будуть. Що в тебе якнайкраще виходить?

— Гуска смажена…

— Візьми гроші на гусей. Зайди в будинок до ключниці. І щоб до вечора зготував. Гості після вечірньої служби прийдуть.

Розчервонілий, спітнілий парубчак витер рушником лоба, обполоснув руки над різанкою і, швидко вдягтись, проскочив через подвір’я до будинку одержати гроші на гусаків. Там зіткнувся лице в лице з кучерявим чоловіком. Аж скрикнув, побачивши його обличчя зі звернутим набік носом, вдавленим межи вилиць. Кучерявий невдоволено сплюнув, відтрутивши від себе парубчака. Парубчак же піднявся на ганок і застукав до дверей, щоб увійти. Двері самі відчинились, і перед ним стала ключниця, червона, з золотими нитками кирсетка під розкритою свитою, фартушина вишита червоними й жовтими великими квітами. Плахта картата, і коралі на шиї. Посередині палав справжній золотий дукач. Хлопець зустрівся з її насмішкуватим поглядом сірих очей з-під пухнастих чорних вій:

— Ну от і нам служитимеш. Тобі гроші на що?

— На гусей!

Одержавши монети, війнувся повз воротаря. Здоровило облаяв його, що летить мов скажений.

Хлопець, виправдовуючись, пояснив:

— Господар послав! Треба встигнути на базар.

Він купив трьох гусаків за півціни — їх не встигли продати за цілий день.