Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Мала татарка зиркнула на нього з-під хустки, чисто промовила:

— Дурне кажеш! Просто щоб зачепити мене.

— Потрібна ти мені дуже! Я тобі кажу, що кращого сьогодні не купиш. От купи в неї, а потім купи ще в когось, звари і покуштуй.

— А чого ти сам не купуєш? — огинаючись, поводячи плечем та скоса зиркнувши, запитала татарочка.

— А тому, що в мене немає горщика і печі, де варити.

Тут і молодиця втрутилася в розмову:

— А ти що, молодче, сам і куховарити вмієш?

— А вже.

— Що можеш?

— Все можу!

— А хто ж ти такий?

— А ніхто. Вмію, та й усе. Матері все помагав… та вряди-годи і за неї куховарив.

— Ти не бре-бре? — засміялась до нього молодиця. — Хочеш — ходімо? Я тобі даю все. Ти тільки зготуй мені обід.

— То чому б ні? Можу! Лише дай посуд та з чого!

— Ти диво якесь, якщо не брешеш! Щоб ото парубок і куховарив?

Хлопець густо почервонів, коли вона його парубком назвала.

— Слухай, — вела своє молодиця, уважно розглядаючись на хлопця. — А їй-бо, ти не сільський. І руки в тебе он які чисті, і обличчя біле. Але роботу знаєш. Ти чийсь дворовий?..

— Та ні… Я ж кажу, що так усе робив…

— Однак за ралом не ходив!

— От цього не було.