Тут я ще раз йому щиро позаздрив. Мені-то ще два роки марудитися. Два роки — це настільки багато, що я ще, на відміну від багатьох своїх друзів, не почав відлік годин і хвилин до випуску. Я ще тільки дні рахував.
— Щасливий ти, артилеристе, з губи прямо в баньку та на випускний вечір. Таланить же людям!
— Коли Дії не отримаємо, — похмуро перебив він.
— У цьому випадку амністія оголошується.
Він нічого не відповів — можливо, тому, що ми наближалися до мордатого конвойного.
Другий рейс для артилериста виявився важчим, ніж перший: він ледве доплентався до перших дерев, і поки я перекидав ноші, він усім тілом прихилився до шкарубкого стовбура.
Хлопця потрібно було підтримати. Два козиря я вже кинув даремно: ні близький випуск з училища, ні близьке звільнення з губи його не порадували. У мене залишалася єдина надія підняти його душевний стан на належний рівень. І я вирішив підкинути йому думку про світле майбутнє, про комунізм!
— Чуєш, бог війни.
— Чого тобі?
— Чуєш, артилерія, ось важко нам зараз, а прийде час, будемо і ми жити в таких ось райських умовах, в комунізмі. Ото життя ж буде! А?
— Як жити? З ношами лайна в руках?
— Та ні ж! — Його душевна черствість засмутила мене. — Я кажу, настане час, і будемо ми жити ось в таких райських садах, в таких ось дивних маленьких містечках з басейнами, а навколо сосни столітні, а далі — яблуневі сади. А ще краще — вишневі. Чуєш, поезії ж скільки... Вишневий сад!
— Дурень ти, — втомлено відповів він, — дурень, а ще розвідник.
— Це чому ж я дурень? Ні, ти постривай! Це чому ж я дурень?
— А хто ж, по-твоєму, лайно при комунізмі тягати буде? Тепер мовчи, наближаємося.
Питання це, таке просте і задане таким глузливим тоном, торохнуло мене ніби обухом по загривку. Спочатку воно не здавалося мені нерозв’язним, та це було перше в моєму житті питання про комунізм, на яке я не знайшов відразу, що відповісти. До того все було абсолютно зрозумілим: кожен працює як хоче і скільки хоче, за своїми здібностями, отримує ж що хоче і скільки хоче, тобто за потребою. Було ясно, що, припустимо, один бажає бути сталеваром — будь ласка, працюй на благо всього суспільства і на своє благо, звичайно, бо ти рівноправний член цього суспільства. Захотів бути вчителем — будь ласка, всяка праця у нас в пошані! Захотів бути хліборобом — що може бути більш почесним, ніж годувати людей хлібом! Захотів в дипломати — шлях відкритий! А хто ж буде вовтузитися в каналізації? Невже знайдеться хтось, хто скаже: так, це моє покликання, тут моє місце, а на більше я не здатний? На острові Утопія цим займалися раби і арештанти, як ми зараз. Однак при комунізмові ні злочинності, ні тюрем, ні губи, ні арештантів не буде, бо немає чого чинити злочини — все безкоштовно. Бери, що хочеш, — це не злочин, а потреба, і всі будуть брати за своєю потребою, це основний принцип комунізму.
Ми перекинули треті ноші, і я переможно заявив:
— Кожен буде чистити за собою! А крім того, машини будуть!
Він з жалем подивився на мене.
— Ти Маркса читав?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповіді визволителя» автора Різун В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповіді визволителя“ на сторінці 14. Приємного читання.