Розділ «Оповіді визволителя»

— Сука жирна, служби ніколи не бачив, і тут краще за всіх влаштувався.

Всім, хто вже прокинувся, спати хотілося навіть більше, ніж жити, бо ж тільки сон може зберегти залишок сил. Та тільки один з нас спав зараз. Тому ненависть до нього скипіла у всіх одночасно і миттєво. Високий солдат-автомобіліст знімає свою шинель, накриває голову людини, що миттєво заснула. Всі ми кидаємося до нього. Я вискакую на нари і б’ю ногою в живіт, як по футбольному м’ячу. Позбавлений можливості кричати, він лише скімлить. На шум метушні до дверей нашої камери повільно наближаються кроки вивідного. Його байдуже око споглядає те, що відбувається, і кроки так само повільно видаляються. Вивідний — свій брат-курсант; напевно, сам не раз сидів. Він нас розуміє і в цьому питанні повністю з нами солідарний. Він і сам би не проти увійти до камери та прикластися разок-другий, тільки от не дозволено це, аби конвой руки розпускав! Забороняється це.

Зараз, напевно, година п’ята ранку. До підйому хвилин тридцять залишилося. Найважчий час. Ой, не витримаю! Здається, всі камери вже прокинулися. Напевно, зараз у всіх камерах б’ють тих, хто виявився найгіршим на тактиці чи на роботі, на вечірній перевірці чи при відбою.

* * *

Перший ранок на губі, як чекали ми тебе! Так поети чекають сходу сонця. Тільки у нас нетерпіння більше, ніж у поетів.

Ніколи в житті я не бігав так швидко, як під час першого ранкового оправлення. Несуться повз мене стіни, підлоги і сходи, обличчя вивідних і конвойних. І тільки одна думка в голові: «Встигнути б!» Ніщо не може мене відволікти від цієї думки, навіть чиєсь зовсім знайоме обличчя і малинові мотострілецькі погони, які промчали мені назустріч. І тільки повернувшись до камери і віддихавшись трохи, здогадуюся, що бачив в коридорі такого ж губаря, як і я сам. Він біг з оправлення. Цей курсант — один з тих перволітків, які змінили нас на КПП після нашого арешту, а це може означати лише одне: Володимир Пилипович Чиж, генерал-полковник і заступник командувача округом, в’їжджаючи в училище, заарештував нас, а через годину, виїжджаючи з училища, заарештував тих, хто нас змінив.

Суровим був генерал-полковник. Шкода тільки, що, крім того, як йому особисто віддають почесті, він більше ніякими питаннями не цікавився.

Повернення з комунізму

Київська гарнізонна гауптвахта 29 березня 1966 року

1

З мільярдів людей, які населяють нашу грішну землю, я — один з небагатьох, хто побував у цьому комунізмі і, дякувати Богу, повернувся звідти цілим і неушкодженим.

А сталося це так. На губі під час ранкового розводу єфрейтор Алексєєв, тицяючи брудним пальцем в наші засмальцьовані гімнастерки, скоромовкою оголосив:

— Ти, ти, ти і ти — об’єкт вісім.

Це означає — на танковий завод, вантажити зношені траки: виснажлива робота і абсолютно нездійсненні норми.

— Ти, ти, ти і ось ці десять — об’єкт двадцять сім.

Це залізнична станція, розвантаження ешелонів зі снарядами — мабуть, ще гірше.

Конвой відразу ж забирає своїх підопічних губарів і веде до машини на завантаження.

— Ти, ти, ти і ось ці — об’єкт сто десять.

Це зовсім погано. Це нафтобаза. Очищення зсередини величезних резервуарів. Так просякнеш бензином, гасом і іншою гидотою, що потім неможливо ні їсти, ні спати, і голова розколюється від болю. Інший одяг не видають, і миття на губі немає. Та сьогодні, здається, пронесло.

Єфрейтор наближається. Куди ж нас сьогодні?