Розділ «Оповіді визволителя»

прийнятої XXII з’їздом КПРС

Конвойний гаркнув:

— Десять секунд... До машини!

Ми, як сірі горобчики, пурхнувши з кузова, вишикувалися біля заднього борту. Десять секунд — жити можна, нас-то тільки п’ятеро; стрибати з машини — це зовсім не те, що дертися в неї через обледенілий борт, та й легкими ми стали за останні дні.

З’явився мордатий єфрейтор з панськими манерами, в офіцерських чоботях. Мабуть, з тутешніх, з почту. Єфрейтор коротко пояснив щось конвойному, а той загорлав:

— Руки за спину! За єфрейтором, в колону по одному! Кроком руш!

Ми не в лад потупотіли брукованою доріжкою, розчищеною від снігу, і, обігнувши мальовничий ялинник, без будь-якої команди всі раптом зупинилися, вражені небувалою картиною.

На лісовій галявині, оточеній молодими ялинками, в мальовничому безладді були розкидані красиві будівлі. Ніколи раніше і ніколи потім, ні у фільмах, ні на виставках зарубіжної архітектури я не зустрічав такого дивного поєднання фарб, чарівності природи і витонченості архітектури.

Не кожен, хто пише книжки, гідний звання письменника. Я себе поки письменником не вважаю: мені не дано описати чарівності цього місця, куди мене одного разу занесла доля.

Не тільки ми, а й наш конвоїр, роззявивши рота, споглядав небувале. Єфрейтор, який звик, мабуть, до такої реакції сторонньої публіки, гримнув на конвойного, привівши його до тями. Той очманіло поправив ремінь автомата, покрив нас матом, і ми знову вроздріб застукотіли каблуками чобіт доріжкою, вимощеної сірим гранітом, повз замерзлі водоспади і ставки, повз китайські містки, які вигнувшись свої котячі спини над каналами, повз мармурові альтанки і затишні казкові будиночки.

Минувши чарівне містечко, ми знову опинилися в ялиннику. Єфрейтор зупинився на маленькому майданчику, суціль оточеному деревами, наказав розгрібати сніг, під яким виявився люк. Вп’ятьох ми підняли чавунну кришку і відкинули її вбік.

Жахливим смородом повіяло з надр землі. Єфрейтор, затиснувши носа, відскочив геть в сніг. Ми за ним, звичайно, не пішли — можна ж так і коротку чергу з автомата проміж лопаток заробити з отакою моторністю. Ми лиш затиснули носи, задкуючи від каналізаційної ями. Єфрейтор ковтнув чистого лісового повітря і розпорядився:

— Насос і ноші — там, а фруктовий сад — ге-е-ен там. До вісімнадцяти нуль-нуль яму очистити, дерева удобрити!

І пішов.

3

Райське місце, куди ми потрапили, називалося «Дача командного складу Варшавського Договору» або інакше «Об’єкт 12». Тримали дачу на той випадок, коли командування Варшавського Договору раптом запалає бажанням відпочити в околицях стольного граду Києва. Однак керівництво Варшавського Договору воліло відпочивати на чорноморському узбережжі Кавказу, і дача була порожньою.

На випадок приїзду до Києва міністра оборони СРСР або начальника Генерального штабу була інша дача з офіційною назвою «Дача керівного складу Міністерства оборони» або «Об’єкт 23». Так як міністр оборони і його перші заступники приїжджали до Києва не кожне десятиліття, то й ця дача була порожня.

На випадок приїзду до Києва керівників комуністичної партії та радянського уряду були численні «об’єкти» в розпорядженні київських міськкому і міськвиконкому, інші, солідніші, в розпорядженні київського обкому і облвиконкому, і найбільш солідні, не те, що наші військові, в розпорядженні ЦК КП України, Ради Міністрів України і Верховної Ради України. Так що було де розмістити дорогих гостей.

Ні командувач Київського військового округу, ні його заступники дачу на «Об’єкті 12» використовувати не бажали, — кожен мав персональну дачу. І ось для того, аби «Об’єкт 12» мав обжитий вигляд, тут постійно проживала дружина командувача, а на «Об’єкті 23» — хтось із його родичів. Сам же він, з дівками, жив на своїй персональній дачі. (Організація, яка постачала дівок керівному складу, офіційно іменувалася Ансамблем пісні і танцю Київського військового округу. Такі організації були створені у всіх округах, флотах, групах військ, а також при всіх вищих інстанціях.)

Дружину генерала армії Якубовського, який на той час командував Київським військовим округом, обслуговував цілий штат холуїв. Не беруся говорити, скільки їх було, бо не знаю. Та точно знаю, що регулярно в допомогу кухарям, офіціантам, прибиральницям, садівникам і іншим з губи привозили по 5-8 губарів, іноді й по 20, для найбільш чорної роботи, на кшталт нашої сьогоднішньої.