Розділ без назви (8)

Криж повільно нахилився до обличчя старого, пильно глянув у його очі й мовив:

— Отже, по-перше, або ти мені робиш новий паспорт, або повертаєш гроші, усі до копійки. Уторопав? По-друге, то не я їх пришив. Затям собі це. Я не вбивця… Поки що… Але якщо доведеться…

— Що ти маєш на увазі? Ти мені погрожуєш?

— Тільки натякаю на те, що дуже розлючений. А в моїй кишені пістолет. От і все.

— Ти мене не пристрелиш. У сусідній коморі мої хлопці. — Старий змусив себе посміхнутися, але йому справді було ніяково від Крижевого погляду.

— Твої хлопці тобі не допоможуть. Якщо в мене з’являється якась мета, я завжди втілюю її в життя. Причому дуже швидко. — Криж посміхнувся. Несвіжий подих та запах поту відразу ж ударили старому в ніс. Він зрозумів, що чоловік переховується вже давно. Помітна була його лють. — Ти ж знаєш про таку мою здатність, чи не так?

Старий іще раз пильно обдивився Крижа. Він надто давно знав його, щоб розуміти, що той не жартує.

— Але й мене зрозумій. Я теж не хочу ризикувати. Якщо тебе впіймають…

— Мене не впіймають, можеш бути певен. Більше того, я знайду того покидька, який це зробив. Він від мене не втече. — Криж на хвильку замислився. — І сам вб’ю його… То ти погоджуєшся?

Старий облизав пересохлі губи, ще хвилину подумав.

— Погоджуюся… Ти можеш пересидіти тут, у нас. Сполоснись у душі й поїж.

— Ні, у мене ще є деякі справи. Я повернуся за кілька годин. Сподіваюся, до того часу все буде готове.

На це старий нічого не відповів. Натомість промовив:

— Тільки нікого мені сюди не приведи.

Криж мовчки вийшов.

— Ти думаєш, він каже правду стосовно того, що то не він убив? — запитав старий у чоловіка, що виглянув із сусідньої кімнати.

— Та хто його знає? Ти ніколи не можеш бути певен, правду говорить тобі цей тип чи бреше…

***

Я таки не пішов тоді до Стаса у в’язницю. А наступного ранку нам повідомили, що він помер. Хтось підсунув йому в хліб лезо. Стас захлинувся власною кров’ю. Убивцю швидко знайшли. Ним виявився один із в’язнів, якому Стас насолив іще в перші дні свого перебування у в’язниці. Яким чином кримінальник підсунув лезо в хліб, поки не було достеменно відомо. Той не хотів зізнаватися, проте в поліції запевнили, що це лише справа часу.

Особисто я не вельми переймався тим, як усе це трапилося. Звісно, я був шокований таким поворотом подій. З другого боку, зітхнув із полегшенням, дізнавшись, що людини, яка мені загрожувала смертю, уже немає.