Розділ І Хутір очеретянок

Іноді я сама собі нагадую вечірню пору.

А, може, і є нею. Та тільки – зсередини.

Чи вродилася такою, чи стала…

Невідомо.

Поки.

Тим часом очі меншої Мії яскріли помітним вогником, заряджали бадьорістю. Дивлячись у них, і собі ого-го яка охота до життя невідь-звідки бралася! Щоправда, не цікавило те саму Мію, байдуже їй було зазвичай до інших. На жаль. А, може, й на щастя.

Три сестри на прізвище Маковій були яскравими та вродливими. Тільки в Софії волосся не так кучерявилося, як у молодших сестер. А от природною їхньою рудизною і вона приворожувала не менше за близнючок. Марія, їхня мати, саме шаленством вогневих кучер приборкувала за життя співочу сцену та чоловіків. Відтак і донькам ту хорошість передала, вони її до краплі успадкували.

Ще Софія злегка відрізнялася від сестер пишнішими вустами й ширшими вилицями. Інші риси обличчя – кругле личко, розльоті брови, тонкий ніс, маленькі вушка – мала такі ж, як і в близнючок.

Загалом усі три доньки Марії Маковій були дуже схожими на неї. Недаремно так залежали від її поглядів, слів та думок, хоч і переказаних кимось. Але самі дівчата про вроду та красу говорили мало. Не заведено було в родині.

Найвеселішою поміж усіх весільників була Мія. Вбрана, як і сестра, у грайливу червону сукню, причепурена, як і близнючка, приколками з яскравими голівками польового маку, що вабливо визирали з рудих прегарних завитків, вона вирізнялася легкістю в поведінці, невимушеністю, помірною розкутістю.

Лія, що мала не менш чарівний вигляд, трималася скуто. Тому хлопці, які були запрошені на весілля, здебільшого крутилися біля Мії.

Але за трохи…

Уже на котрий повільний танець Лію запрошував один і той же кавалер середнього віку й високого зросту.

– Іван Петрович, – назвався. – Бурда.

– Лія, – подала руку. – Маковій.

– Так, знаю, – відказав танцівник. – Я немало прожив і побачив, але таких шалених красунь, як ви й ваші сестри, не бачив, – мовив, не приховуючи захвату.

Лія зиркнула на партнера. Добре вгодований, крепкий, йому було десь далеко за сорок, мав густе кучеряве темнаве волосся, лише злегка присипане сивиною на скронях й укладене в акуратну зачіску. Високий лоб, вузькі карі очі, що скидалися на щурячі, коли, хитруючи, примружувалися, темні широкі брови, «бульбинкою» ніс, великі губи, гладкі щоки. Дівчина й не виснувала одразу – симпатичний її партнер чи абиякий, бо не на те зважала. Вона намірилася до нього придивитися та прислухатися, аби зрозуміти, чи влаштує він її як добрий сім’янин.

– Думаю, ви нам лестите, – відповіла на комплімент. – До того ж Софія, на мій погляд, найкрасивіша в нашій трійці, – упевнено додала, дивлячись на чарівну наречену.

Софія направду вражала красивістю, попри зовсім не юний вік. На думку сестер, вона належала до того типу жінок, котрі віку не мали. Ба навіть із віком молодшали. Ніхто не міг дати їй тридцять вісім. У Софії не було ні помітних зморшок, ні сивини, виглядала радісною й осяйною, з ніжним обличчям і гарними манерами. Істинно, як мати Марія Маковій, котра не сходила зі сцени, справді, як артистка. Чи не тому про Софію Лія була написала:

Іноді хочеться бути артисткою. Щоб отримувати якнайбільше уваги. І дарувати людям свято – то найвірогідніше. Артистками захоплюються, на них рівняються, вони є кумирами й музами…