Розділ І Хутір очеретянок

– Діду, генде Варці Гапонисі, майже меї[25] однолітці, мати Євка не дає маки на вигоні збирати…

– Їхнє діло, – відказав дід.

– Ви мені того не забороняєте…

– Шо в цім пустого?

– Я даже з Павлусем на вигун ходжу, і ви не бороните, – я дальше свеми[26] думками ділилася.

– Не в любові зло, а в неволі, – видав дід.

– Ви, діду, як вітер із моїх думок, – зізналася я.

– То – який? – спитав він.

– Ви колись мені казали, шо люди вітер пояснюють так: на чотирьох сторонах світу стоять чотири великих чоловіки з довгими вусами й міцними губами і постійно дують один на одного. Якщо котрийсь із цих велетнів дме сильніше за гинчих,[27] то з того боку й буває вітер…

– Ше кажуть, шо вітер – то чоловік із великими вусами, прикований за руки й ноги до скелі великими ланцюгами. То коли поривчасто надворі дме, то так той чоловічисько крепко дихає, бо пут позбутися хоче…

– Бо нікому не добре в путах, – мовила я на те.

– Тому й біда велика від неволі, як буває од сердитого сильного вітру, – відказав дід.

А перегодя спитав, кумедно так, хитро з окулярів зирячи:

– Ти ж не віриш в сі казки?

– Нє, – правду сказала я і розсміялася.

Ми багато всього з дідом чули і знали, на природу частіше зважали, але тільки одним собі довіряли… Погодили: лиш той у чужому відповіді шукає, хто в собі сил і знань не має, собі не довіряє.

Але ми любили з дідом усякі казки складати, всякі прикмети з правдою звіряти…

Я тоді сказала дідові:

– У моїх думках вітер лагідний, як і ви, і моргає він одним вусом, як і ви.

– Лиш одним?