Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Яка грандіозна містерія! Яка дивовижна симфонія) Яка радість — понад болем і насолодою!

Та відбулося страхітливе падіння: Людина віддала суджений шлях Радості міфічним ідолам релігійних та соціальних забобонів. Об’єднаний Розум, котрий мав нести Світло Розуму Світовій Громаді, став Антирозумом. Мисляча істота позбавлена узгодженого інтелекту, бо «Володар Світу», сформований на фундаменті хворобливої ноосфери, шалено змагається уже не в ім’я якоїсь еволюційної мети, а лише із-за негативної інерції.

Чи суджена перемога Людині?

Це визначить вільний вибір путі. А щоб здійснити цей вибір, слід усвідомити стан людства у всій його катастрофічності.

Адам, котрий заснув у вічності, віддавши своє ребро, СВОЮ СУТНІСТЬ узурпатору на створення ілюзорного життя, мусить прокинутися і змести світ псевдобуття.

Хто ж пробудить світ, який не має ні голови, ні серця?

Всі боги, всі земні лідери — то лиш мертві ідоли, штучні серця, котрі вдираються в живу плоть народів, немов космічні паразити, отруюючи Дух Пражиття фата-морганою обіцянок та брехливих ідей.

На останній межі все: економіка, енергетика, соціологія, рівновага біосфери, психіка народів. Це — криза Розуму, криза Ноосфери. Недарма Тейяр де Шарден застерігав проти можливості її розриву...»

Речислав замислився.

Аналіз правильний для кінця двадцятого віку. Проте вже тоді народи Землі збагнули порочність протистояння, почали нищити ядерні запаси, скорочувати армії. А в двадцять першому віці майже повністю роззброїлися, поставивши всі мілітарні потенції під контроль Всесвітньої Ради. Чому ж діти так близько прийняли до серця архаїчні міркування химерного автора? Можливо, вони відчувають в них те, мимо чого дорослі байдуже проходять? Ага, ось автор підходить до головної тези...

Ще є час. Хто скаже — скільки? Мить чи десять літ? Не маємо права й хвилини віддати на користь Пітьмі. Тому доречні заходи буквально полум’яні для рятунку Життя — цієї дивної Квітки Всесвіту.

На порі — Альтернативна Еволюція.

Потрібне Живе, Вогненне Серце Світу!

Його створять не боги, котрі віками визискували людей, як жалюгідних грішників, а Сини Людські, які візьмуть на себе весь тягар і біль планетарної долі...»

. . . . . . . . . . . . . . . .

«Дещо проясняється,— подумав Речислав.— Який же я був ідіот, що не прислухався своєчасно до мрій та прагнень сина! Він буквально кричав мені, а я не чув. Захопився злочинами, розкриттям сучасних світових мафій, а проморгав те, що, можливо, визначає динаміку Нового світу. Автор божевільного «проекту» має слушність: адже ми й досі не підійшли до розуміння необхідності Планетарного Серця. Не просто інтелектуального об’єднання фахівців у Світовій Раді, а саме консолідації вогняних душ, котрі пульсуватимуть в резонанс з буттям Психосфери. Зони Альтернативи ми сформували, але знову ж таки — формально. Наші діти були чутливіші. Урок, страшний урок!»

. . . . . . . . . . . . . . . .

«...Друже мій!

Це суджено! Як при нагромадженні критичної маси урану сіра, холодна речовина вибухає вогняним вихром руйнації, ТАК ПРИ ОБ’ЄДНАННІ ПЕВНОЇ КІЛЬКОСТІ ПОЛУМ’ЯНИХ БРАТІВ почне діяти Серце Світу, преображаючи Природу, Планету, Людство у відповідності з Волею Першосутності.

Настане Епоха Великої Гри.