Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

І безтямна є Воля.

Перша в дії безсильна,

Друга — вихор у полі.

Перша — слово порожнє,

Друга — сила без смислу,

І обоє — тотожні,

Бо в безглузді зависли...

Одружитись повинні

І Свідомість, і Воля,

Щоб від них зачалася

Діва в зорянім полі,

Щоб та Воля, та Діва

Зруйнувала безтяму,

Вийшла з мороку в Диво,

Вийшла в Небо із Ями...

Далекі дитячі марення потонули у вихорах юнацьких літ, забувалися, перекривалися все новими й новими видіннями та снами. Можливо, я й не згадав би легендарні картини з життя Байди та його соратників, та прорив у ту архаїчну пору відбувся поза моїм болінням. Коли я був у місцях, де, як жартують дотепники, «жаба цицьки дає», мені примарилася в стані дрімоти легенда про дикого коня. Звідки, чому? Я ніколи не захоплювався верховою їздою, не цікавився життям цих тварин, а тим більше — диких. Отямившись від напівсну, я записав «Баладу про дикого коня» і тут же згадав усе, що стосувалося історії Байди-Вишневецького. Балада стала бікфордовим шнуром для вибуху генетичної інформації, втаємниченої в глибинах свідомості. Ось слово в слово згадана мною балада. Можливо, прочитавши її, ти, друже читачу, збагнеш, чому вслід за нею загримотіли в моїй тямі спогади про героя прадавніх народних дум...

В Дикім Полі, в полиновім морі

Скачуть коней вільні табуни,

Радістю свободи і простору

Веселяться й тішаться вони.