Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

Устань, тату, устань з гробу,

Тяжко жити нам без роду...

А, це баба Химка співає. Це ж вона про мене... про таких, як я. Скільки тих сиріт розсіяно по землі? Хто знає?

Баба знову щезає... і пливе пітьма, нескінченна болісна пітьма, якій нема кінця-краю...

Потім з тієї пітьми виникає освітлене кільце арени. На ній Ойра-хан. Він пальцем манить мене до себе. Я пересилюю біль і встаю. Сині-пресині очі притягують, застерігають, лікують, знімають біль, Ойра-хан розкриває двері, пропонує зазирнути в отвір. Хто це там? А, вітчим. А з ним ще хтось — невідомий...

— Тут, крім тебе, хтось є?

— Нема,— запобігливо згинається в поклоні вітчим.— У хатині хворий хлопак. Спить...

— Гаразд. Слухай мене: його благородіє пан поручик звелів передати, щоб ти кинув свою роботу...

— Як то?

— Не перебивай. Щоб ти кинув роботу... і влаштувався в цирк...

— В який цирк?

— У нас він поки що один, дурню. Мандрівний. Їм потрібен конюх. Біля коней умієш поратися?

— Умію...

— От і добре. Що? Хто тебе прийме? Не турбуйся, все полагоджено. Кому слід, той все знає...

— А далі?

— Далі — основне. Пан поручик звелів поцікавитися, що за один той... штукар, що чинить всякі фокуси. Ойра-хан, чи як там його... Затямив?

— Не зовсім...

— Треба дізнатися, хто він і що. Як робить всякі химерні штуки. Чи є в нього якісь помічники. З яких країв родом...

— А ви... перевірте...

— Не можна, дурню. Документи в порядку.