Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Гов!

— Ти був у цирку?

— Ні! Мене мама теж випарила добряче, аж смуги знати!

— А що в цирку? Що люди кажуть?

— Валом валять. З інших міст, з сіл пруть. Там таке виробляє той, як його... Ойра-хан!

— А що виробляє?

— Таке, що волосся сторч стає. Кажуть люди, що то якийсь дідько!

— А мені він до душі!

— І мені,— признається Тарасик.

— От якби ще зустрітися з ним...

— Не пустять! А як ти думаєш — чого твій гад пішов туди конюхом?

— Я вже догадуюся, ще треба перевірити. Тут якесь темне діло. Тільки дивись, нікому ні слова! Я незабаром буду знати точно, а тоді — постараємося зустріти Ойра-хана. Біжи, щоб не застали тебе...

. . . . . . . . . . . . . . . .

Минає день. Настає вечір.

Чути, як приходить вітчим, гупає чобітьми. Сновигає туди й сюди.

Баба Химка приносить теплого молочка з-під корівки. Очі її світяться ласкою з-під сивих брів.

— Випий, дитинко. Випий. Парне молочко дасть тобі сили, загоїть вавки...

— Не хочу, бабусю. Я вже дужий...

— Пий, пий, не дурій. Де там дужий,— одні скраклі замість рук. Ну та нічого, аби кістки, все інше наросте! Пий здоров! Ну, шануйся, я піду вже...

Вечір, тиша. Молодик за вікном.