Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Браво! — крикнув хтось.

Через бар’єр кинулося ще кілька охочих, вони теж пробували наблизитися до полум’я, але з сміхом та криками відступали. Багаття ширилося, тирса довкола вогню тліла, запах горілого розповсюджувався навіть надвір. Глядачі занепокоєно гули, чулися крики:

— Пожежа!

— А він нас не спалить?

— Куди дивляться пожежники?

— Заспокойтеся, це ж фокус! Ілюзія!

— Еге! Спробуй підійди до тієї ілюзії!

Ойра-хан заспокійливо підняв руку, запала тривожна тиша. На арену в супроводі ніжної музики вибігла дівчинка літ десяти — синьоокий янгол з кучерявим волоссям і довгою русою косою — і зупинилася біля ілюзіоніста. Він погладив її по голівці, зробив рукою знак. Дівчинка пробігла по бар’єру довкола арени, всі її вітали оплесками. Ойра-хан схопив дівчинку за платтячко, підняв угору і жбурнув у вогнище. Увсебіч сипонули іскри, вбрання на ній спалахнуло. Хтось пронизливо заверещав, якась дама скрикнула і знепритомніла, їй тикали під ніс нашатирний спирт.

Вбрання обсипалося попелом додолу, дівчинка стояла посеред вогню в золотому трико і весело сміялася. Язики полум’я перетворилися в тремтливі пелюстки велетенської квітки, публіка гоготіла від задоволення й несподіваного перетворення; потім знову всі зачаровано затихли. Казкова квітка закривалася, ховаючи дівчинку від очей глядачів. Невдовзі на арені видно було лише тугий рожевий пуп’янок розміром з півчоловіка. Ойра-хан торкнувся його рукою, він знову почав розгортатися. Проте пелюстки тепер були багрово-чорні, потім пурпурно-рожеві, жовтогарячі, ніжно-сонячні, нарешті вибухли грізними полум’яними звивами. Тільки тепер серед палючої стихії замість дівчинки з’явилися постать чорного гривастого лева. Звір заричав, перебираючи лапами, з-під яких летіли іскри і великі жарини. Він поволі вийшов з вогню, публіка занепокоїлася. Ойра-хан підняв у руці пістоль, вистрілив. Лев смішно підскочив угору, перекрутився в повітрі і знову став дівчинкою в білому платтячку. Вона кланялася на всі боки, глядачі шалено вітали її, кидали квіти. Вогонь на арені погас, на свіжій тирсі не лишилося жодного знаку. Ойра-хан дивився понад головами людей спокійно-усміхнено, долоня його лежала на плечі дівчинки.

Вона ще раз уклонилася публіці, ловко присівши, і побігла до виходу, посилаючи всім поцілунки. Тарасик потягнувся до дірочки, щоб краще її роздивитися, гілка хруснула. Я схопив товариша за штани, проте й сам не втримався: ми разом шугнули вниз, прорвали склепіння шатра, несамовито залементували. А далі — я й сам не відаю, що сталося! Якась сила підхопила нас, закружляла, понесла над ареною. В моїх очах миготіли вогні, свідомість знемагала від страху й подиву, я не міг збагнути — сниться мені ця подія чи це насправді?! Глядачі шаленіли, сміялися. Звідкілясь почувся здивований і гнівний голос мого вітчима Семена:

— Павло, іродів сину! Ти чого там літаєш?

Хтось із задніх рядів захоплено вигукнув:

— Дивися, дивися! То ж Павлик Семенів і Маринин Тарасик! Оце так шибеники! Звідкіля вони взялися?

Тугий струмінь незримого потоку поніс нас до середини арени, поставив біля Ойра-хана. Ми боялися дивитися на людей, винувато й злякано тремтіли, оглядаючись, як би хутчіше дременути. Ілюзіоніст торкнувся долонею моєї голови, я глянув у його прозорі очі. Погляд Ойра-хана був уважний, веселий і рідний. Знову зажевріло відчуття: я знаю цього магічного юнака, він близький і дружній. Ілюзіоніст сміявся цілком по-дитячому і щось запитував, застерігав і підбадьорював. Нам стало легше від тих очей, і вже вони не здавалися грізними та стальними, як спочатку, а ніжними й люблячими.

Від виходу поспішав чоловік у чорному костюмі, він запитливо й тривожно поглядав на ілюзіоніста, показуючи на діру в шатрі. Той зробив рукою заспокійливий знак. Та раптом в перших рядах встав на повний зріст офіцер у жандармському мундирі і голосно сказав:

— Вимагаю пояснень.

— Яких пояснень вимагає пан поручик? — ввічливо запитав чоловік у чорному.

— Хай ваш... е-е... ілюзіоніст пояснить нам... е-е-е... свої феномени.

— У всякій професії є свої таємниці, і розкривати їх...

— Пробачте, пробачте, батечку мій... е-е-е... не знаю, як вас величати... Хай попередні фокуси-покуси були вашою професійною таємницею, хоча й до них можна застосувати той же критерій: вони надто природні й правдиві. Я бачив багато факірів, батечку мій, і запевняю вас: ваші фокуси надто моторошні...