Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Муся і Олексій дослухались до відповіді:

– …а я йому кажу: ваша світлосте, ми, мовляв, лобстерів тут не подаємо. Не наловили лобстерів! А він мені: пішов під три чорти, дурень! А що я винен, якщо лобстерів цих клятих не передбачили?!

…і офіціант.

– Усі хочуть бути як Мері Пікфорд, – продов жував скаржитись цирульник. – У нас на Хрещатику я «Дорогу долі» десять разів дивився. Гарна кралечка…

– …і тим паштетом мені в пику… Мовляв, там тарган сидить! – скаржився офіціант.

– …а як я їм «Мері Пікфорд» зроблю, якщо спочатку їм носи та вуха треба вирівняти?! Га? Як? Я ж не Господь Бог!

– …а то не тарган зовсім, то кмин був…

Муся і Олексій, затуляючи роти долонями, поквапилися перебратися на інший бік корми і тут уже розрядилися шаленим реготом.

Зовсім, зовсім не аристократичним.

– Отже, ви казали, що почерк вам знайомий… – відсміявшись, нагадала Муся.

– Нібито, – у задумі мовив Олексій; пробурмотів, згадуючи своє: – Я тоді з розслідуванням до Лондона потрапив…

– Ого! Непогано для простого околоточного!

Олексій потупив очі, ковтаючи незаслужену образу, і додав ніяково:

– Ну, так… Була там одна справа… Так от, такий самий слід був на трупі однієї посадової особи, що теж мала відношення до таємної документації. Сильно я тоді цим цікавився… До того ж іще така деталь: вбивця лишив на дзеркалі підпис, зроблений брильянтином небіжчика: «Лібо».

– Навіщо?

– Не знаю. Гадаю, через зухвалість. То була гучна справа. Але вбивцю так і не знайшли. Адже тоді деякі… бовдури з поліції класифікували це вбивство – «з метою пограбування». А жодного вкраденого предмету так і не виявили.

– А ви, певно, виявили? – лукаво примружилася Муся.

Олексій промовчав, засопів і механічним рухом поліз до правої кишені, забувши, що фляжка вже давно пливе окремо – десь далеко у хвилях Дніпра…

– Ви гадаєте, це його прізвище? – порушила мовчанку Муся.

– А чому ви кажете «його»? Може, це «вона»? Якщо судити по фото.