Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

І тому продовжила розмову, перервану за сто ликом тієї миті, як до них підійшов Іполит Вікентійович:

– Так от: у вбитого в Петербурзі інженера на шиї був такий ма-а-аленький круглий отвір, ніби від уколу…

– …як, до речі, і в Айзена, – додав Олексій. – Ви помітили?

– Звісно. Але що це могло б бути?

– Отруйний дротик. Рідкісна зброя. Я б сказав, екзотична, проте вірна. У рукаві поміщається. До того ж – нечутна. Цей почерк, здається, мені вже зустрічався.

І спересердя наступив партнерці на ногу:

– Ох, вибачте!

– Це вже, до речі, втретє, – насупилась Муся.

– Невже? – здивувався Олексій. – Але ж ви сказали, що вам приємно зі мною танцювати.

– Збрехала, – відрубала Муся. – Краще вийдемо на повітря. Тут задушливо. Та й дами на вас поглядають – ще з’їдять. Ви тепер для них ласий шматочок…

На Олексія дійсно поглядали дами.

І найприкріше було те, що серед них були і ті очі, до яких Муся могла б мати певну претензію, якби дійсно була дружиною Крапки, – очі прекрасної Ванди…

Вони вийшли на палубу.

Вечір був тихий.

Вогні від вікон салону і спалахи кольорових ліхтариків на верхній палубі, мов зграйки риб, стрибали довкола бортів пароплава.

У небі так само пірнали і виринали з хмар зірки. Лінію обрію поглинула темрява – і здавалося, пароплав висить у небі.

Муся і Олексій стояли, зачаровані цим видовищем.

– І навіщо я тільки плисти згодився! – почувся голос з нижньої палуби. – Суцільні збитки! Ніхто не хоче стригтися… П’ятнадцять карбованців асигнаціями!

Муся притисла пальчик до вуст і кивнула вниз.

Розмову вели цирульник і…