Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

А потім зробила ще один рух, котрий пояснив Мусі – але це вже було не суттєво – природу маленького отвору в шиї вбитого інженера Віктора Передері: дістала зі скриньки крихітний прилад, схожий на арбалет, заряджений ампулою, сунула його до кишені…

Помітивши розширені Мусині очі, посміхнулась:

– Чудовий винахід моїх пращурів. Але ти помреш не скоро і не боляче. Не бійся. Спочатку побачиш чудові сни. Тобі сняться кольорові сни? Певно, що так, адже ти надто юна – молодим завжди сняться кольорові… А ось за чоловіка твого липового я не пору чусь. Тут, – вона вказала на місце, куди поклала арбалетик, – засіб міцніший…

Муся шалено смикнулась, замукала крізь зціплені судомою зуби.

– Ну-ну… – лагідно промовила Ванда. – Не витрачай сили, дурненька…

І накрила її обличчя подушкою…

У чорній воді коливалися зірки і розчинялись, мов цукор, у сяйві широкої місячної стежки.

Посеред неї так само коливався і потопав у світлі рибальський баркас.

У ньому темними силуетами вимальовувалися дві фігури.

Ледь помітною окантовкою мерехтів довкола бортів баркасу червоно-водянистий слід.

Фігура, що належала ватажкові цієї команди, здійняла руку до очей, приглядаючись до годинника, що сяйнув у темряві золотим ланцюжком.

Докірливо похитала головою, вдивляючись за борт.

 – Не варто було, Володю… Ми не бандити. У нас – місія, мета…

Молодший витягнув із кишені білу хустку, ретельно витер руки, кинув у воду, відповів:

– Не ображайтеся, вельмишановний Вітольде Вікторовичу, але ваше покоління завжди так: крок  уперед – два кроки назад! Завтра ж цей пролетарій міг нас здати!

Він простягнув старшому пачку зібганих асигнацій:

– І гроші зекономили. Візьміть для партійної каси – ще згодяться.

Старший поморщився.

– Беріть, беріть. Вони не пахнуть. Самі ж казали – висока місія, мета! Без крові не обійдешся.

– І все ж таки, Володю, це негуманно…