Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Чоловік видався їй знайомим.

Наблизився.

– Упізнаєш? – запитав він.

Холодні і прудкі змійки пробіглися по всьому Мусиному тілі і міцним кільцем скрутили серце – не продихнути.

– Бачу, що впізнаєш, – промовив Шнур. – Отже, не доведеться довго пояснювати. Пам’ятаєш, обіцявся тебе порішити? От і почнемо…

Муся скочила, ховаючи за спиною руку з гаком, відступила.

Хоча відступати було нікуди.

Шнур наближався, розгрібаючи туші, котрі коливалися за його спиною.

Він посміхався.

– Почекай, птахо, – лагідно промовляв він. – Усе будемо робити неспішно. Із задоволенням… Довго ж я на тебе полював. Пам’ятаєш, як ти мене лягавим здала, га? Я вже майже викрутився. Теперка – не гнівайся. Шкуру з тебе спущу, а тіло тут повішу! Не одразу тебе, голубу, знайдуть…

Перспектива висіти оголеною серед коров’ячих туш Мусі дуже не сподобалась.

Вона спересердя відстрибнула аж до стіни, підсковзнулася і впала на гору колотої криги.

Безпорадно замахала руками під зловтішний регіт Шнура, який уже намотував на обидві руки удавку.

Намагаючись виборсатись, Муся перевернулася на бік і…

…і опинилася – обличчям до обличчя! – із покійним послом фон Айзеном!

З-під криги синіла його рука з відігнутим чорним пальцем.

Заборсалась мов навіжена, ледь стримуючи крик, скотилася нижче і…

…і наштовхнулася на задубіле тіло ювеліра Штока.

Одне його око було привідкрите і дивилося на Мусю співчутливо.

Жах змусив її випростатись.