Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Ну, то нехай походить голодна!

…Муся відліпила закрижанілі долоні від металевих дверей, в які час від часу безнадійно стукала, і вирішила обстежити місцевість.

Спочатку подумки налаштувалася на те, що видовище буде зовсім неестетичним і досить моторошним. Порахувала до десяти і обернулася.

У напівтемряві побачила ліс обдертих коров’ячих туш, що коливалися від руху пароплаву. З голів на підлогу скрапувала густа червона кров.

Муся підібрала спідницю і з острахом пішла в саму гущу цього лісу смерті.

Він був рясний і смердючий.

Муся натрапила на найменшу тушу, підсунула під неї ящик, встала на нього і, вже не дбаючи про чистоту свого одягу, з усієї сили підсмикнула коров’ячий труп догори. З горла туші висмикнувся великий гак, туша з гуркотом впала на підлогу.

Муся зняла гак з металевого кронштейну. Він був липкий від крові.

Але з такою зброєю в руках їй стало спокійніше.

Муся сіла на ящик. Дослухалась.

Рівно гудів мотор.

І більше – ані звуку.

Якщо хтось її зачинив, вирішила Муся, то рано чи пізно прийде по неї.

А вона… не здасться без бою!

Уся географія круїзної подорожі була б не точною, якщо не звернути увагу на берег.

А від берега пароплав був надто далеко.

Берег якщо й виднівся, то такою собі зеленувато-синьою рельєфною смужкою – немов спина крокодила, котрий спить, занурившись у воду.

Час від часу в хвилях поруч із цією «спиною» вигулькували білі вітрила човнів чи коричневі черева шаланд.

А на самій «спині» зблискували тьмяними вогнями віконця селищ і згасали в пустелі ще не обжитих прибережних урочищ.

Хвилі билися в чорні скелі, у кам’янисті узвишшя і пінистими бурунами затікали у сховані від стороннього погляду вузькі затоки.