Розділ «Частина 3»

Доки Ґенів приятель розшукував ошатний будиночок у передмісті, не полишаючи сподівань, що летунка виявиться зичливою, добре втрамбованою дорогою рухалося авто. За кермом — вродлива білявка з блакитними очима, так схожа на Лореляй — Анабель Діккенс. Це від неї надійшов лист Максиміліянові, як ви вже здогадалися, і це вона мала вдавати перед цим німецьким бовдуром леді Емілію Джонсон.

16.

 арешті прийшла пора оповісти, що насправді сталося з Ґеньом після того трафунку в каварні. Оскільки Максиміліян не мав ні краплі слов'янської крови, то він виконав замовлення свого приятеля абсолютно педантично: більше смороду і диму для переляку, ніж вибухової сили. Коли над'їхали пожежники і набігли «жандарі», виявилося, що всі клієнти Майнля цілі й неушкоджені. Ну, вікна, звісно, на друзки, так що потерпіло кілька перехожих, але ми їх не беремо до уваги. А Ґеньо зник, пропав, щез, вилетів разом із димом у повітря на превеликий жаль Панни Пухкенькі Стегна...

Нашого героя вирятував той батяр, що постав на порозі каварні. Це його гучний голос зреаґував на вибух. (Ми не будемо відтворювати його природну лайку у всій її красі й потворности). Упіймавши в обійми незнайомця, батяр потягнув його за собою, подалі від небезпеки, підозрюючи, що сей кумпель і є причиною рейваху. У першій-ліпшій брамі вони коротко перемовилися:

— Цілий?

— Ніби...

— Хотів касу?

— Та яке!

— Кажи правду!

— Кажу...

Цього вистачило, щоб двоє чоловіків порозумілися.

Отже, Ґеньо мав десь пересидіти, поки не виясниться, чи не розпустить язика його тимчасова пасія або пильний татко Крамер. Зрештою, їм обом не вигідний ніякий поголос — і так половина міста довго обмовляла Сюзанну за фальшивий шлюб зі старим мадяром.

— Маєш де кімати?[24]

— Учора ще мав... Нині... Певно, не варт потикатися...

Рятівник по-дитячому наморщив носа:

— Добре є! Кину тобі прухавку[25] у сестри.

Ґеня це стривожило: хіба він відав, що то за сестра? Та діватися нікуди...

— Скажу, що ти — мій давній приятель, приїхав з-під Варшави — ти ж так вбраний елєґантсько!

Батяр упевнено вів Ґеня до сестри. А наш герой опам'ятався першим, зрозумівши: ще кілька кроків — і вони звернуть за ріг, на вулицю, де колись мешкав нещасний Кендзьорівський.

— Якщо твоя сестра Жозефіна, — промовив Ґеньо, — то ти Місько. І не ставай стовпом, пішли швидше. Ти добув із землі скарбничку? Що з неї вціліло?