Розділ «Частина 3»

— Я й тебе цьому навчу, — м'яко пообіцяла жінка, — це ж так просто, як дихати... Сідай...

Ви можете уявити здорового й негнучкого Гробовецького в позі лотоса? У нього затріщали суглоби, щось штрикнуло в поперек — і він оперся на руки, як бігун на низькому старті. Вирівнювали його садівник, куховарка та служниця, красномовно позиркуючи одне на одного.

З цього почалися його проблеми. Беата ніби ні на що не зважала. Вона мрійливо дивилася на воду і щось шепотіла або, зірвавши стокротку, пильно розглядала кожну пелюсточку.

— Месьє, — одного ранку звернувся до Оскара садівник, — сьогодні мадам цілувала траву під деревами. Вона розірвала низку перлів і всіяла ними стежку. Треба викликати до неї лікаря.

Викликати лікаря — значить помчати на вітрильнику до материка, знайти доброго психіатра, привезти його на острів, щоб він кілька днів спостерігав за Беатою, а потім можна чекати човна з репортерами, які нападуть, як сарана, у пошуках сенсаційних новин. Але філіжанка із зібраними служницею перлами (чи не переділила їх навпіл хитра мадемуазель?) нагадувала про удатні часи, коли Беата була при своєму розумі, і спонукала діяти.

— Я в Париж, у справах, терміново! — коротко сказав Оскар дружині, рушаючи на пораду до Турбійона.

Вона усміхнулася і хитнула руками, піднесеними догори...

Андре зустрів свого колишнього партнера знаменитим «о-ла-ла», що означало: я тебе радий бачити, але яким вітром тебе принесло та ще й невчасно? Гробовецький зрозумів усе несказане, бо увидів перед собою диво новітньої техніки — театр будучини. Його сцена — то велетенське колесо, яке обертається за потиском ґудзика, а кожна переділка цього колеса не лише матиме інші декорації, але й зможе змінити їх упродовж однієї миті.

— Поглянь, тут буде рухомий ставок для потреб сцени, у ньому вмістяться чотири сотні охочих до купелі, — розмахував руками Андре, — а тут буде дільниця міста з правдивими домами, зробленими з тонкого будівельного матеріалу. Асфальтовими вулицями заімпровізованого міста їздитимуть авта! Під час бурі падатиме справжній дощ і темряву бурливого неба роз'яснюватиме справжня блискавка!

Турбійон не менш вибагливо мав уладити залю на три тисячі глядачів. На поручні кожного крісла — маленька жарівка, при світлі якої можна переглянути програму під час дії на сцені. Повітря на залю спроваджуватимуть з морського побережжя! А на випадок пожежі межи сценою і зальою впаде азбестова заслона, дві бічні стіни розсунуться, щоб випустити глядачів...

— А на стінах театру, — виспівував Андре, — висітимуть екрани, і на них при помочі рухомих літер висвітлюватимуть найновіші вісти з усього світу!

— Андре, я був певен, — сказав ошелешений Гробовецький, — що помочі психольога потребує Беата, а нині виджу: ти теж слухаєшся своєї шаленої внутрішньої сутности!

Вислухавши Оскарові невеселі новини, Турбійон, як меткий фокусник (от що таке гени!), витяг із кишені маринарки візитівку:

— Їдь за цією адресою. Американський інженер винайшов психофон, що пізнає всі думки і наміри та може надавати їм означений напрямок. Людям слабкої волі, переляканим і лінивим усуває їхні хиби під час сну. Ворушись!

Вертлявий Турбійон зник, як променистий слід від сонця у сірому паризькому небі, полишивши Гробовецького в глибоких роздумах про психофон.

19.

 реба сказати, що до зустрічі із Ґеньом Місько пережив доволі пригод. Коли львівські вломники Самотій, Опальський, Філіповський і Бобель підкопом проникли до ювелірної крамниці Рапса в готелі «Брістоль», а поліція упіймала їх в каналі Полтви, то після присуду саме Місько влегшив їм утечу, обсадивши двері судової залі добре вбраними опришками, які вдавали порядних обивателів. Так що усіх чотирьох шукають до цього часу.

Саме Місько з приятелями, одягши на ноги гумові пантофлі, удерся глупої ночі до хати промисловця Фоґеля (той перебував у Відні). Хлопаки дісталися на балкон шнуровою драбиною — на подив наймички, яка зімліла зі страху, а вони опісля заспали її піґулками. Майже дві години «працювали» у Фоґелевому кабінеті, а його жінка нічого не чула. Тоді вернули до хати з театру гості Фоґелів — Гелінсберґ з дочкою, що теж нічого не запримітили і пішли спати майже під ранок. Вломники добре господарили — розбили каси, забрали коштовності, акції, готівку, старі золоті та срібні монети і навіть кілька фляшок лікеру. Зоставили лиш золоте перо, бо, мабуть, не примітили. Коли спакували і вийшли не кухнею, а головними дверима, утямили, що з вулиці їх можуть схопити, тому пернули до кабінету, причепили шнурову драбину і зійшли по ній на подвір'я. На ньому ж полишали злодійські причандали, залізну руру та пантофлі.

Фоґелева аж перед сніданком довідалася про влом...

Місько знав, що найкращий сховок — у землі, тому закопав свою частку здобичі — у металевій бонбоньєрці — під кущем жоржини на Жозефіниному квітнику. Досвід з малих літ став у пригоді!