Розділ «Частина 3»

— Хочете влаштувати турнір із знання античности? — посміхнувся Альбертшулле. — Прошу дуже! Hoc est vivere bis, posse priore frui.[21]

— Пане меценасе, я знаю найвищу насолоду — пошук істини. А ви задовольняєте шлунок чи хіть і тішитеся! — патетично вигукнув Козобродський, не роздумуючи над тим, що після цих слів просити грошей на мандри у Мексику марна річ. — Andentum est: fortes agjuvat ipsa Venus![22]

— Венера сприяє і плотським захцянкам, — поблажливо зауважив адвокат, — а ваша відвага, перепрошую, полягає не в пошуку істини, а в намаганні притягти її, нещасну, у середовище ваших уподобань. Правду кажучи, уся ця кінська нісенітниця мене добре розважила і додала апетиту. Ви ж колись писали й про троянського коня, змайстрованого з велетенської карпатської смереки. Я не помиляюся?

Козобродський, хоч став малинової барви на лиці, змовчав. Поїхати до Мексики, аби довести, що першими її мешканцями були гуцули, які носили ткані верети на раменах і полотняні гачі на ногах, і втерти м'ясистого носа цьому германові, чиї предки поселилися колоніями на землі Данила Галицького якихся два століття тому, стало справою чести.

— То ваша адвокатська спілка мені не допоможе, — сказав професор як про доконаний факт.

— Ні! — підтвердив Альбертшулле. — Моя вам порада: краще пишіть історичні романи. У них ви можете ширяти, як орел над прірвою часу, віддаючись фантазійній уяві. О, можете продовжити родовід Ярослава Осмомисла! Можливо, саме його генеалогічна вітка дала пагони Жолкєвським чи Конєцпольським. Матимете успіх у кобіт, залюблених у старовину: усі вони мріють бути спокушеними князями, королями і гетьманами. І тоді будете доволі часто albo lapillo dien notare[23].

Теодор Козобродський кипів від гніву на цього пристаркуватого правника, що смів йому давати такі приписи, тому й дозволив собі штрикнути його в саміське серце.

— Певне, пан меценас знає, про що каже... Чи сам він давно користався білим камінцем? Бо пані адвокатова, кажуть, знову..

Генріх Альбертшулле не дослухав. Він схопив чару і хлюпнув межи очі професору залишки червоного вина. Козобродський по-ведмежи ревнув, стягуючи зі столика обрус...

У львівському деннику один із репортерів смачно описав сцену в «Говерлі», мотивуючи її перебіг розбіжністю поглядів двох шанованих осіб на урядову політику.

15.

 аксиміліян Морґен прибув до Льондона у твердому переконанні: знаменита летунка чекає на нього в жагучій нетерплячості. У тому розумінні, що винаходи галицького едісона будуть підтримані не лише в універсалізації летунських обладунків, айв інших його намірах. Він давно вже сушив мізки над тим, як удосконалити буденну газову кухонку, умонтувавши в неї... «будильника». Коли хтось виходить з дому, а хоче після свого повороту застати гарячий чай, він наставляє на певну годину «будильник», а на кухонці лишає приготовану воду. В означений час автоматично запалюється газ і вариться вода. Від того матимуть вигоду і господиньки, які не люблять рано вставати...

Ще Морґен тримав у своїй винахідницькій голові плян, як полегшити оздоровлення тих громадян, що мріють про виїзди на Рив'єру, та не можуть собі цього дозволити з браку грошей. Він уладував пристрій, який змінював підсоння в помешканнях: за бажанням можна мати вдома і африканську пустелю, і океанське побережжя, і всі інші краї. Та винахідник прагнув більшого: збудувати дім, в якому кожний покій матиме інше підсоння з питомою собі рослинністю та звіриною. Небезпечно лиш мати левів у заімпровізованих джунґлях...

А ще в рурі для креслень містилася ідея нового типу гідропляну, який би літав у повітрі і йшов під водою зі швидкістю сто п'ятдесят миль на годину.

Та це так, забавки. Найчастіш Максиміліян впадав у розмисли про розчинені в морській воді срібло й золото. У кожній тонні — майже по половині грама. Якщо обчислити всі морські та океанські води, то на кожного мешканця Землі припадає грудка срібла, ціною в три з половиною мільйона золотих, і грудка золота, ціною в цілий мільярд! Мав би такі гроші, то ні хвильки б не замислювався, на що їх витратити — на злучення Европи з Африкою! Цього легко можна досягти, висушивши Середземне море (задля цього спинити воду з Атлантичного океану, і тоді доплив води з усіх європейських рік уже б не вдержав рівня). Що та Ґібралтарська протока! Одна-єдина гребля зупинить води Атлантики, а випарувану морську воду можна було б при помочі електричного струму спровадити на землі Північної Африки і змінити їх на квітучий рай!

Та європейські країни не думають, як запобігти занепаду своїх переваг у світі, отож лиш йому, Максиміліяну Морґену, судилося вирятувати Европу — через наводнення Сахарської пустелі — від американізації...

Чесно кажучи, Максиміляну краще було б рушити до Парижа на виставку, де змагалися світові винахідники, являючи на світ Божий одяг без сліду шитва, пральку, машинку до стриження, стіл, на якому можна писати лежачи, бо він нахилений прямовисно, але з нього нічого не падає, лікарський «годинник»-бранзолєтку, який дзвонить на тривогу, коли температура переступає тридцять сім...

А от директору з Голівуду припав до серця на тій виставці «записник сміху»: він точно записує вибухи реготу серед глядачів театру чи кінематографу, креслячи на паперовій стрічці криву, що докладно вказує, які епізоди з комедії найбільше чи найменше подобаються. Такі машинки він волів би встановити скрізь, де відбуваються якісь видовища, а найдоцільніше скористався би «стрічками сміху», продаючи свої фільми на чужину.

— На біса нам критики?! — вигукнув він, коли спостерігав за роботою «записника».

Та то було в Парижі, а ось в Льондоні...