Розділ «Із нотаток до трилогії Юрія Щербака»

Жене на кам’яні хрести?

Це — із молодого, «відлигового» тоді Івана Драча, який дебютував, можна сказати, абсолютно синхронно з Юрієм Щербаком.

Представлена трилогія — тритомна спроба відповіді на те питання.

Інтелектуальним улюбленцем того покоління був щойно відкритий ним великий російський мислитель Михайло Бахтін. Який запропонував сучасності проект так званого роману-«меніпеї» (колись частинно здійснений, на його думку, Достоєвським). Себто надроману, який у підкреслено великому обсязі осмислює національний досвід разом із досвідом світовим — у їх увзаємненні, але й у їх конфліктах, цілком реальних, але й також у вкрай умовних образах і колізіях, у цілком протокольних сколках з «побутових» часу і простору і в довільному їх переформатуванні-перемонтажі, у поєднанні високого-патетичного і «низького», тез немовби із філософського трактату і чи не коміксів.

І так далі. Гала-дійство світової і національної історії, їх незрідка страшний карнавал, галерея-персонологія всієї у ній амплітуді характерів і вчинків — від самого Бога (!) до ще зовсім маленьких, у прямому значенні, героїв (вони ще перебувають у материнській утробі). Словом, всі людські й надлюдські зразки, сформовані всіма можливими і навіть, здавалося б, просто-таки неможливими формаціями, культурами, соціальними і фаховими угрупованнями і сектами…

Але передовсім перед нами — «архітектура хмар і хмарностей» нашої, такої хиткої національної екзистенції, безнастанно атакованої і зсередини, і ззовні.

…Суворе попередження про всі аж демонічні можливості нашого егоїзму, нашої безвідповідальності, взагалі людських інволюцій, а особливо українських. Кожний тут образ подає, з одного боку, точно, аж віртуозно задокументований-запротокольований старт, давній дебют цих інволюцій (не забуваймо, що письменник Щербак дебютував як документаліст-нарисовець, а по тому продовжив цей жанр уже в більшому форматі, аж до кіносценаріїв, п’єс і книг), а з другого — той образ віддає за законами і засобами згаданої «меніпеї» — аж катастрофічного їх побільшення в історичному часі.

Трилогія-меніпея[14] увібрала весь унікальний життєвий досвід автора. Не лише письменника-романіста, новеліста, поета, театрального і кінодраматурга. А ще й — фаховий медик, епідеміолог високого класу (докторська дисертація часів «застійного сказу» — про «сказ на Україні»). За тим — громадсько-політичний діяч. Перший некомуністичний — «зелений» — міністр, тоді ще у наскрізь комуністичному СРСР, його народний депутат-опозиціонер. Дипломат уже незалежної України. Посол її у Єрусалимі, Вашингтоні, Мехіко, Оттаві…

Що ж. Номенклатура ця не трохи схожа на наративи самої трилогії.

Але йдеться про інше. Автор, християнин, який у чорні чорнобильські першогодини вже чекав кінця світу, добре відав разом з тим, що кінець той залежить не тільки від нас. І, напевно, навіть зовсім не від нас. Але він також знає, що «всі ми», від полюса до полюса, а особливо «тут», на загадковій межі-Україні поміж колись непрохідними європейськими Хащами і досі все ще не зовсім культивованим євразійським Степом — або самі, власноруч, облаштовували ніби репетицію кінця світу, або ставали її жертвами — з боку сусідів. Усіх їхніх расових, етнічних, державних і недержавних штабів. Усіх виконань, темпераментів, ідеологій. І тому подібного.

Отож автор-християнин у своїх песимістичних видіннях і ордаліях — ще й добре поінформований експерт. Він мабуть пам’ятає репліку із згаданого вище Бахтіна про Достоєвського: останнє слово про світ ще не сказане, воно — попереду і напевно завжди буде попереду.

Але ж чого тільки не буде — попереду…

Бо, як сказав той трагічний італійський поет, доля людська стає все складнішою і складнішою.

Трилогія Юрія Миколайовича Щербака — саме про це.

«Кояніскаці…»[15]

Вадим Скуратівський

Щербак Юрій Миколайович

Народився 12 жовтня 1934 року.

Доктор медичних наук, Надзвичайний і Повноважний посол України в СІЛА, Канаді, Мексиці, Ізраїлі, перший міністр охорони навколишнього природного середовища України, народний депутат СРСР (1989–1991), член Верховної Ради СРСР. Належав до опозиційної Міжрегіональної групи депутатів, яку очолював академік А. Сахаров.

Радник Президента України (1998–2000) і Голови Верховної Ради України з міжнародних справ (2004–2007). Брав участь у переговорах на вищому рівні у Києві, Вашингтоні, Єрусалимі, Оттаві, Варшаві, Мехіко, Мадриді.