Розділ «Частина п’ята Два сонця»

Призначення Нерубая на відповідальну посаду в державі врятувало його від безплідних роздумів на тему жіночої невдячності й зради, бо часу на це не стало: працювали вдень і вночі, готуючись до проведення Акту Возз’єднання та до інших, менш приємних подій. Нерубай ночував у кімнаті відпочинку при своєму офісі, пристосовуючись до жорсткого розпорядку Гайдука. Начальник управління зв’язку Координатора полковник Середа ознайомив Нерубая зі складною системою комунікацій, зосереджених у спеціальному приміщенні. Нахиливши лису голову над моніторами, закинувши окуляри на високе чоло й короткозоро мружачи очі, Нерубай намагався зрозуміти і запам’ятати функції різних мереж, за допомогою яких можна було відстежити події в найвіддаленіших кутках країни й зв’язатися негайно з державними чиновниками різних рівнів.

Інформація про всі події поточного життя країни безперервно в режимі онлайн надходила з терміналів Міністерства оборони, розвідки, контррозвідки, поліції, департаменту закордонних справ та інших організацій. Цю систему обслуговували вдень і вночі п’ятеро чергових аналітиків Альбертів, але насправді апарат моніторингу був набагато потужніший — кілька сотень офіцерів, розташованих на Острові. За бажання за допомогою спеціальних чипів і системи GPS можна було знайти окремого громадянина, довідатись про стан його здоров’я і подивитися, що він робить у цю хвилину, прочитати його досьє і генетичний прогноз поведінки, наданий МГБ.

Як і більшість ліберальних вільнодумців-теоретиків, що любили базікати на теми побудови держави, Нерубай не мав жодного поняття, на чому базується держава і як вона функціонує. Тільки отримавши допуск до вищих державних таємниць і ознайомившись — хоча й поверхово — з діяльністю КОПОР, РАМ та інших органів влади, побувавши в її коридорах, Нерубай почав розуміти, що держава є однією з найдревніших і незмінних у своїй суті інституцій — як скелет у хребетних тварин; держава будується не на високих ідеальних уявленнях таких фантазерів, як Нерубай, а на низькому пожадливому інстинкті влади, тваринному бажанні здобути вищість над іншими, на грошах, жорстокості й поневоленні. Перечитуючи аналітичні довідки і оперативні зведення, в яких відбивалося пульсуюче і приховане від більшості громадян СПРАВЖНЄ лице держави, Нерубай почував себе маленькою комахою, яка випадково потрапила в залізний механізм велетенського дзиґаря, зубчасті колеса якого крутилися безугавно з часів Вавилона. Він зрозумів, що держава — це вічний двигун, що її сила полягає не в ідеології її батьків-засновників, не в умоглядних кресленнях таких фантазерів-винахідників, як Нерубай, а в тупій виконавчій силі її нижчих ланок — працівників каральних органів, суддів, податківців, середніх бюрократів, військовослужбовців, тюремних наглядачів, катів-виконавців, поштарів, транспортників, комунальників, вивізників сміття, охоронців та інших слухняних до певного часу людей, яким держава повинна платити гроші, якщо хоче існувати. Держава давала своїм слугам не тільки гроші, але й відчуття мстивої владної вищості над нормальними людьми.

Пізнаючи старовинні, відомі ще з часів Платона і Макіавеллі істини, Нерубай часто не міг зрозуміти логіки Гайдука — який, хочеш-не-хочеш, був главою держави, її беззаперечним диктатором.

Нерубаєві здалося, що Гайдук ухилявся від багатьох обов’язків, покладених на нього статусом диктатора: він, на відміну від його попередників, не втручався у справи бізнесу і економіки, хоча від цього залежав добробут держави; він пальцем не поворухнув, щоб розбагатіти; незважаючи на існування генерал-губернаторів, намагався дати самостійність органам місцевого самоврядування, якщо тільки вони не перетворювалися на Луганськ; дав великий ступінь свободи науковим і освітнім організаціям. Зате непримиренний був до порушників законів «Про єдність нації» і «Про неприпустимість розпалювання ненависті серед різних груп громадян і різних регіонів держави».

Нерубай не розумів також ставлення Гайдука до Палія: незважаючи на докази існування антидержавної змови, очолюваної Палієм, про що свідчили таємні доповіді НАВБ, НАР, НБР, НУПО та інших організацій стеження і контролю, Гайдук нічого не зробив, щоб заарештувати Палія — навіть після замаху на Рогульці. Він мовчки, нічого не пояснюючи, повертав Нерубаю всі пропозиції про необхідність негайного втручання в дії змовників. Незрозумілими також були дії Координатора щодо Єфім’єва, якому після заколоту було надано можливість залишити Україну-Русь.

Одного разу Нерубай наважився прямо спитати Гайдука про це. Пили разом каву в кабінеті Гайдука, і настрій в генерала, здається, був добрий: щойно одержав повідомлення про успішне завершення операції «Піцерія-2».

Гайдук уважно подивився на Нерубая, і цього разу погляд його не був похмуро-темним, небезпечно-непередбачуваним.

— Я дам тобі прочитати унікальну книгу. Називається «Анатомія страху». П’ять томів.

— Ого, — злякався Нерубай. — Це що — детектив?

— Це — про владу. Тобі треба знати, що це таке.

— Макіавеллі все сказав.

— Ти дійсно думаєш, що я тиран? — спокійно спитав Гайдук, наче знав стандартну відповідь: ні, ні, шановний Ігорю Петровичу, ні в якому разі, ви не тиран, а демократ нового типу, ліберал широкого профілю.

Нерубай не піддався спокусі підлеститись до свого боса, бо знав, що будь-яка нещирість, неправда буде сприйнята Координатором, як зрада.

— Я думаю, що ви тиран. Але нетиповий, — набрався мужності Нерубай. — Тиран із залишками совісті.

Гайдук засміявся весело, наче почув дотепний анекдот.

— Це оксюморон. Як «палаюча крига». Совість і тиран — несумісні речі. Але схоже.

І серйозно продовжив:

— Ти розумієш, Оксане, за своєю суттю я не безжальний кат і не відмінник-випускник Академії влади, який вбиває всіх наліво і направо, прокладаючи собі дорогу нагору. Я — розвідник. І я розумію, що битву можна виграти без великої крові, коли знаєш плани противника. Людям здається, що я — таємничий бронзовий монумент, Старший Брат, що нависає над країною… а насправді я — схожий на мішень на стрільбищі.

— Яку ще мішень? — не зрозумів Нерубай.