Розділ «Частина п’ята Два сонця»

— Який ювілей, — відкривши на хвилину своє тіло в усій його безсоромній красі й запахнувши халатик, скромно опустила очі Леді. — Я ще не така стара, щоб справляти ювілеї. Просто день народження.

П’ять днів тому їй виповнилося тридцять років, і вона зраділа, що Гайдук пам’ятає цей день, який раніше вони відзначали разом.

— Подарунок за мною, — Гайдук зробив потужний рух веслом, і човен почав швидко віддалятися від Палія та Леді, які стовбичили у воді, не розуміючи, що означає ця випадкова (чи невипадкова?) зустріч зі смертельним ворогом, який виявився таким привітним — як у давні часи.

Гайдук теж згадав давні часи — коли п’ять років тому вони з Ігорем Палієм, вірним другом, готувалися до війни і перевороту, коли ніщо їх не розділяло — ні Леді з її статевим органом замість голови, ні непомірні амбіції Палія — доброго і вірного товариша, коли піщаний маленький пляж зі старою сосною над ним ще зберігав згадку про Божену, про таємницю їхнього кохання — і таємницю марсіанської зброї.

Все зникло.

Гайдук спохмурнів й спрямував човен назад, до свого дерев’яного будиночка. На небі з’явилися високі, щільні, наче пакля, хмари, немовби прийшли з половецько-степових часів, потьмаривши сонце.

Коли човен уже підходив до берега й пісок жовтів під водою, вкритою лататтям, — глянсовим зеленим листям — Святик, який задумливо занурив праву руку у воду, дивлячись на хвилястий слід, залишений мимохіть на озері, раптом повернув голову до Гайдука і сказав:

— Тато, ці люди хочуть вбити нас. Я боюся. Тікаймо звідси.

76

— Коли? — спитав Гайдук, повіривши страшним синовим словам, хоча вперше почув від нього пророцтво.

— Сьогодні вночі, — Святик, наче тікаючи від ворогів, стрибнув у воду й зупинився на піщаному березі, чекаючи батька.

— Все буде добре, — не зовсім упевнено сказав Гайдук.

Зазвичай він не брав із собою охорону на Рогульку, вважаючи, що ідіотизмом було б ходити з охороною в добре охоронюваній зоні. Зайшовши до будиночка, де відчув біль у спині — мабуть, тому, що тут стояла прохолода — він викликав лейтенанта Василя Масенка — вихователя Святика — й охорону, начальником якої був майор Гордій Груздь-«Сервер», — той, що колись першим знайшов «черепаху» Гайдука на березі Кременчуцького моря — і тим врятував генерала. Через годину лейтенант Вася з двома охоронцями повіз Святика додому, де чекала їх Віра Іванівна. Восьмеро охоронців на чолі з Груздем залишилось із Гайдуком. Неподалік від будинку в лісі розмістився допоміжний взвод спецназу військової розвідки.

День дуже повільно наближався до свого кінця і вже не був такий сонячно-лагідний, як спочатку, а здався Гайдукові похмурим, наче літо раптово зламалося, відійшло від берегів Рогульки. Але насправді це в Гайдукові щось зламалося — в ньому зростало роздратування від того, що повірив малюку, піддався страхові, який безпричинно розростався в ньому. Подумав: якщо все мине спокійно, завтра вранці вип’є з Палієм пляшку віскі й спробує розвіяти відчуження, що виникло між ними, бо ніякі таємні доповіді НАВБ не здатні перекреслити те, що пов’язувало Гайдука з Палієм, і ніяка божевільна Леді зі своїм сексуальним зайобом не може знищити їхню дружбу. Молив Бога, щоб нічого не сталося цієї ночі.

Нарешті сонце почало згасати за дубовим гаєм, за колючкою, що відділяла закриту армійську зону, за сяючою вогнями фар автострадою Київ-Махноград.

— Пора, — сказав Гайдук, і вони з Груздем полізли на горище будиночка: поклавши нанотитанові кулевідпірні жилети, вони лягли на них перед прочиненим люком, з якого відкривалася житлова кімната. Були в спецназівських шоломах із приладами нічного бачення; Гайдук тримав у лівій руці «Беретту», в руках Груздя — швейцарський важкий штурмовий автомат SIG-951 SARP калібру 7,62 з трасуючими розривними кулями — подарунок Гайдука після його візиту до Ватикану.

Весь цей день вони були на сухому режимі, щоб не бігати мочитися вночі. Охорона займала позиції назовні.

О другій ночі в шоломі пролунав тихий голос вартового, який чергував на березі:

— До нас наближаються два десантних човна, по чотири в кожному. Увага на березі.

Охоронцям був даний наказ не відкривати вогню по нападниках, а пропустити їх до будинку.