Розділ «Частина четверта Сарана»

Генерал Гайдук, на якого в 2079 році покладались великі надії, виявився неспроможним як в інтелектуальному, так і моральному плані лідером, який, не прислухаючись до колективної думки військового керівництва, став на шлях узурпації влади, прийняття хибних одноособових геополітичних рішень, у результаті яких Україна-Русь, ігноруючи існування такої миролюбної і дружньої сили, як ісламський світ, необґрунтовано переорієнтувала вектор свого розвитку виключно на юдо-християнський Захід, чим значно послабила свої позиції. Гайдук, усупереч лінії військового керівництва на мир і злагоду в суспільстві, несе особисту відповідальність за жорстокі незаконні репресії‘ особливо в сфері національної політики (так звані „Шевченкові“, „пушкінські“, „міцкевичеві“, „єврейські“ та інші процеси з великою кількістю невинних жертв).

Гайдук також несе особисту відповідальність за загибель яскравого, улюбленого народом загальнонаціонального лідера Романа Войчишина, до якого відчував особисту неприязнь. ФНО проведе безстороннє слідство і доведе причетність Гайдука до цього резонансного політичного вбивства.

Треба відзначити, що Гайдуку і раніше була притаманна схильність до жорстокості й вбивств невинних людей, про що свідчить хоча б історія спалення в 2079 році так званих „слизовиків“.

Негативні риси Гайдука — підозріливість, необгрунтована жорстокість, прийняття одноособових неадекватних рішень посилилися останнім часом, що дає право припустити прогресування психічної хвороби, пов'язаної з особистими обставинами. Назва цієї хвороби — „синдром тирана“, „неронізм“, комплекс „Йосифа-Адольфа“, добре відомий у психіатрії: параноїдальне сприйняття дійсності, манія переслідування, нахил до репресій і виявів вибіркової жорстокості.

Тому Фронт народного опору ставить за першочергову мету відсторонення від влади і покарання генерала Гайдука за скоєні ним злочини проти народу України-Руси.

Другим завданням ФНО є ліквідація гайдукізму як політичного явища, демонтаж системи тиранічної влади, яку буде замінено владою народних представників. Для цього буде створено партію „Прогрес і Справедливість“ (ПІС).

Після закінчення перехідного періоду, який триватиме два роки після приходу до влади, ФНО обіцяє відновити в державі представницьку демократію, скасувати цензуру і збільшити обсяг соціальних гарантій населенню. Рішуче виступаючи проти так званого Акту Возз'єднання християн, ініційованого Гайдуком та його поплічником, зрадником православ'я Ізидором, ФНО заявляє про своє невтручання в справи релігії. Ми створимо всі умови для вільного волевиявлення громадян України-Руси щодо світоглядних і конфесійних питань, без примусового насадження юдо-християнського віровчення як застарілого, непопулярного і такого, що не відповідає реаліям кінця XXI століття.

Замість того щоб зміцнювати соціальну захищеність громадян, Гайдук витрачає народні гроші на реалізацію проектів особистого звеличення — таких, як зведення собору Воскресіння Христа та побудову Києва-2 під провокаційною антинародною назвою „Небесний Єрусалим“. Це типовий шлях тиранів — таких, як Калігула, Нерон, Гітлер, Сталін та інші — увічнювати себе в архітектурі за рахунок злиднів і жебрацтва народу.

Неприпустимим є пріоритетне постачання харчових продуктів з України-Руси в країни-члени Організації глобальної безпеки, ігноруючи дружні нам ісламські країни.

Гайдук, який приховує своє польське походження, цинічно заграє з лютими ворогами українського народу — режимом польських генералів, метою яких є відторгнення від нашої держави її західної частини. Ігноруючи історичні братські зв’язки України з Росією, Гайдук підняв руку на священну дружбу обох народів, що з особливою силою продемонстрував під час операції „Стратегічний параліч“ (2079 р.).

Спираючись на народну більшість, ФНО обіцяє ліквідувати несправедливу солідаристську економічну систему, повернути право голосу тим, хто не працює, і підвищувати пенсії та соціальні виплати і дотації за рахунок держави.

ФНО сподівається на широку загальнонаціональну підтримку справедливої боротьби проти тиранії Гайдука».

Відозва була прийнята одноголосно, хоча в кількох членів хунти викликала неясне відчуття невдоволення бездоказовістю формулювань, слабкістю звинувачень і недостатньою щедрістю обіцянок тим, хто все одно не відігравав ніякої ролі в майбутньому перевороті.

Але кращої програми не було. Довелося вдовольнитись тим, що мали.

62

Душа полковника Стригуна Сергія Михайловича ховала в собі два прямо протилежні полюси: був переконаний у власній геніальності й високому призначенні свого потужного інтелекту — й жив у постійному пригніченні від несправедливості долі, яка всіляко принижувала Стригуна, підставляла підніжки на всіх етапах його життя, вперто не помічаючи видатних здібностей героя.

Стригун займав просторий кабінет у будинку Міністерства оборони на вулиці Гончара, вікна якого виходили в парк, де на місці колишнього пам’ятника Чекалову тепер бронзовою з прозеленню глибою здіймався монумент невідомого письменника. Підходячи до вікна і дивлячись на монумент, який добре проглядався крізь безлисті, ще не пробуджені весною дерева, Стригун думав, що це пам’ятник йому, геніальній, нікому не відомій людині з долею, що не склалася з самого початку, від моменту зачаття.

Справа в тому, що мати Стригуна, самотня хористка оперети, пристрасно бажала народити сина — естрадного співака, відомого на весь світ шоумена, з демонічною зовнішністю Кіркора Філіпова; але з численними чоловіками, які приходили й через кілька ночей кидали пані Стригун, нічого не виходило — зачаття не відбувалося. Та й чоловіки були не ті, що їх вимагала майбутня дитина — всі дрібні, малоцікаві, якісь декоратори, військовослужбовці не вище капітана, сантехніки, бухгалтери, поліціанти, колишні спортсмени, а тепер алкаші, що вештались навколо Черепанової гори, не думаючи про те, що тут була колись києво-єрусалимська Голгофа.

І тоді, впавши у розпач, майбутня матінка, зібравши всі свої заощадження, звернулася до біоінженерної фірми «Genesis» із проханням запліднити її сім’ям когось із видатних гламурних шоуменів типу Джекса Майклона. Необхідна процедура була проведена в 2045 році, й пані Стригун із нетерпінням чекала народження нового генія, бажано з чорним кольором шкіри. Так пластично намріяла собі чорнопузана з кучерявою голівкою, що аж розплакалась, побачивши зовсім біле дитя зі світлими очима і зляканим виразом обличчя, схожого на квашене яблуко. Ще кілька років сподівалася, що в Сергійкові прокинуться співацькі гени, мелодії хітів зазвучать у його душі, та дарма! Фірма «Genesis» жорстоко обманула бідну матір, а грошей на нову дитину в неї не було.

Але в міру зростання хлопця, батьком котрого матінка оголосила відомого співака Михайла Шиздецького, якого на той час не було в живих, у Стригуні прокинувся інший неочікуваний талант: математично-програмно-кібернетичний. Мабуть, роззяви з «Genesis» переплутали пробірки при заплідненні. Вже в третьому класі обсяг його оперативної пам’яті й математичних знань перевищував рівень студента математичної академії Цюриха, а згодом заробітки зростали швидше, ніж у молодого співака. На жаль, у вісімнадцятилітньому віці Стригун вскочив у халепу: був звинувачений у хакерському пограбуванні американського банку «Continental» на п’ять мільйонів глобо. Американські слідчі не полінувалися приїхати до Києва і розшукати юнака з сумним обличчям, на якому вже пролягли перші скорботні зморшки; кількість і глибина зморщок зросла за три роки сидіння в тюрмі для особливо обдарованих злочинців, де Стригун був регулярно ґвалтований співкамерниками та битий куховарами за невдоволену міну при споживанні того гівна, що називалося їжею. Стригун зненавидів як Америку — з її обожнюванням грошей і законів — так і Україну, за її зневажання будь-яких законів.