Розділ «Частина четверта Сарана»

— Крім того, той документ, що ви готували…

— Пойняв, — Шпак відчув страх смерті — чи то за невиконання наказу змовників, чи за державну зраду, про яку недвозначно свідчила програма дій.

— Документ поганий, особливо в частині пропонованих змін. Конструктиву мало.

— Пойняв.

— Іди.

Залишившись на самоті, Стригун знову поклав руки на стіл і уважно придивився: руки не тремтіли. Тоді дістав із шухляди металеву пласку, еліпсовидно зігнуту фляжку й ковтнув теплувату гірку рідину. Відчув радість — не від горілки, а від ідеї. Повільно сховавши папери до сейфу, перевіривши всі шафи й поставивши кабінет на сигналізацію, Стрибун вийшов на вулицю. Ходив у цивільному темно-сірому костюмі й чорній неопреновій куртці з каптуром. Над Києвом западали ранні сутінки, хоча захід ще вабив весняним світлом. Перейшовши вулицю, Стригун ступив до парку, щоб перетнути його навскіс й піти далі, до площі Перемоги, де жив у 30-поверховому будинку. Біля пам’ятника невідомому письменнику вже юрмилися бомжі й наркомани, серед яких Стригун знав кількох «слизовиків», з якими переховувався під час Темряви в тунелях київського метрополітену.

— Не буде закурити? — звернувся до нього незнайомий у зеленому армійському бушлаті й чорній в’язаній шапочці, глибоко насунутій на голову. Поки Стригун витягав пачку цигарок «Президент», незнайомий тихо сказав:

— Можу запропонувати косячок від Вінсента.

Стригун відчув тремтіння рук і одразу якимось внутрішнім нюхом пізнав незнайомого, хоча той і змінився невпізнанно.

— Через тридцять хвилин в барі «Євбаз», — вимовив нервово (боявся, що військова прокуратура встановила за ним стеження) й, почекавши, поки Полковник із сицилійською засмагою забере три цигарки (знак, що за ним ніхто не стежить), швидкою ходою пішов за звичним маршрутом — туди, де колись були руїни цирку, а тепер — розважальний комплекс «Арена-Либідь» із барами, порношопами, кабінками щастя, кінотеатрами, ігровими залами та відділеннями банків, де можна було одержати короткостроковий кредит.

Бар «Євбаз», в якому збиралися переважно геї і симпатики III Райху, був стилізований під київську кнайпу часів німецької окупації міста 1941–1943 років: на стінах — німецькі накази від вересня 1941-го: «Всім жидам Києва і околиць зібратися на розі Великої Дорогожицької і Дегтярівської вулиць», оголошення про розстріли саботажників, диверсантів і комуністичних агітаторів, плакати з карикатурами Сталіна, якого по голові б’є сталевий німецький кулак, на руці — червона опаска зі свастикою, і закликами до Першотравня — Дня трудящих Європи, що об’єдналися в боротьбі з большевізмом. Ця наочна агітація висіла на стінах, обклеєних темно-тюремними довоєнними совєтськими шпалерами. На маленькій сцені грав невеличкий оркестр — акордеон, скрипка, гітара, ударні — троє молодих хлопців і дівчина-скрипалька, вбрані в мішаний одяг воєнних часів — німецькі френчі, радянські галіфе. Грали і співали німецькі пісні, з-посеред яких Стригуну особливо подобалася пісня на мелодію «Авіаційного маршу», виконана оркестрантами:

Відкрито шлях

для наших батальйонів,

відкрито шлях

для штурмових колон.

Нам сяє свастика — надія мільйонів.

Всі вороги

здадуться нам в полон.

Все вище, і вище, і вище

нас Гітлер звитяжний веде.