Розділ «Частина перша Римські канікули»

— Доручити розробку операнд та її координування Пітеру Ван Лі, — додав Президент після невеличкої паузи. — Під твоїм, Олівере, загальним керівництвом.

— А що з листом із Києва? — нагадав Стенлі Фішер. — До мене приїхали Міллібранд і Фрідман зі Світового уряду, просять визначити нашу позицію. Ми не можемо допустити ні провалу процесу возз’єднання церков, ні терористичного акта під час Вселенського собору, ні падіння режиму генерала Гайдука в Києві, ні…

— Тут треба подумати, — перебив його Президент. — Визначити, в чому наші національні інтереси. Наскільки вони збігаються з інтересами цих самозванців зі Світового уряду.

Олівер Браун, зазирнувши в лептоп, де розгорнув сторінку «Україна-Русь», повідомив:

— Київ — стратегічно важливий аванпост християнської цивілізації. Впаде Україна-Русь — впаде Центральна Європа. Нам треба підтримати режим Гайдука.

Президент це знав. Але не любив, коли йому нав’язували його ж власну думку. Тому роздратовано сказав:

— Генерал Гайдук — диктатор, тиран. Якого біса ми повинні його підтримувати? Можливо, він і сучий син, але не наш сучий син. Він — сучий син Ширлі Ван Лі, — засміявся Президент, задоволений власним жартом.

У дверях, що вели в секретаріат, з’явилася худенька постать Фріди.

— Пане Президенте, телефонує Папа Римський Климент XV. Хоче переговорити з вами.

— Скажіть, що я зараз у кризовій кімнаті й зв’язку зі мною немає. Я подзвоню йому пізніше.

Він кивнув Брауну та Фішеру, даючи знати, що брифінг скінчився. Олівер Браун, проклинаючи себе за те, що здумав перечити Президентові, вийшовши східними дверима і проминувши порожню кімнату Рузвельта, подався до свого офісу, де на нього чекав Пітер Ван Лі.

Поряд, за стіною, працював віце-президент Конфедерації Браян МакМагон — чорнобровий, зі стійким рум’янцем на щоках велетень, нащадок перших українських іммігрантів до Канади, прізвище яких було Макогон. На батьківщині віце-президента, у місті Вінніпег, було встановлено невелику — чотири фути заввишки — бронзову статую на його честь; «як український гігант став канадським ліліпутом», — ядуче написала газета «Globe and Fail» з цього приводу, що викликало протести численних українських організацій.

25

Академія кратології (тобто владознавства, скорочено Академія влади) розташувалася в горах. Ці гори часто снилися йому — в усій своїй прозорості й глибині — саме в глибині, бо дивився він на них із найвищої вершини; все інше довкруж виглядало, як безмежний кратер у Новій Зеландії. Інколи кольори (блакитнясті, фіолетові, зеленкуваті, які відповідали барвам схилів, скелястих урвищ та рослинного покрову) бували розмиті легким туманом, проте це не викривлювало відчуття грандіозної відстані, яка відкривалася слухачам Академії, наче вони вже стояли на вершині влади. Однак до цього було дуже далеко — як від дна кратера до рельєфно викарбуваної в космічному темно-синьому небі скелі, під якою мостилася споруда Академії — просторий будинок, складений із просмолених колод, наче альпійська хижа; перед будинком — галявина для тренінгу слухачів.

Вхід до Академії прикрашали слова Ніколло Макіавеллі:

«ЩОБ ДІЗНАТИСЯ, ЩО ПОВИННО СТАТИСЯ, ДОСИТЬ ПРОСТЕЖИТИ, ЩО БУЛО» (1513 рік).

Вчитель — засмаглий, як шерп, чоловік-клон, на темно-коричневому задубілому обличчі якого порожньо світилися білясті, вицвілі очі, — чекав абітурієнтів Академії кратології біля входу на галявину. Був одягнений у фланелевий темно-сірий халат, зручний для різних вправ. Недбала стрижка, глибокі залисини, маленькі скельця окулярів у залізній оправі та сіра борідка робили Вчителя схожим на фабричного робітника XIX століття. Мало хто, дивлячись на цю людину, міг подумати, що він — найбільш знаний у світі магістр Залізного ордена супремації та кратології, професор Всесвітньої академії науки і мистецтва влади — найстарішого навчального закладу, заснованого 6537 років тому.

Перед входом на галявину вишикувалась довга черга абітурієнтів — тих, хто бажали стати слухачами Академії. Для цього їм треба було скласти низку тестів.

1. Тест на волю до влади полягав у тому, що Вчитель підводив абітурієнта до стовпа, вкопаного посередині галявини, до якого був прив'язаний незнайомий чоловік або жінка, й пропонував кандидату в слухачі Академії вбити цю людину — свого головного конкурента і суперника в боротьбі за владу. Набір інструментів для цього лежав на збитому з грубих дощок столі: сокира, довгий ніж, заточка-саморобка, зашморг, револьвер системи «наган» і спрей з нервово-паралітичним газом зарин. Від стовпа відходив по схилу галявини рівчак, викладений скловолокном, щоб краще стікала кров.

2. Тест на відсутність совісті — якості дуже необхідної для справляння влади. Тих, хто пройшов тест убивства й відмив руки від крові невинних жертв, Вчитель саджав на лавки, за довгі столи, розставлені по краях галявини, й, засікаючи час, давав наказ написати донос, памфлет, чорнопіарівську статтю, анонімне брехливе повідомлення або наклепницький твір на найдорожчих, найрідніших людей — матір, батька, дітей, братів, сестер і т. д., викрити їх у смертельних гріхах, зганьбити, оббрехати, принизити, змести зі свого шляху, як головних конкурентів, що перешкоджають сходженню на сяючі вершини влади.