Розділ сьомий Форель панська

— Ви переоцінюєте мої можливості, — сказала Магда. — Тим не менше, дякую.

— Це ви, пані Магдо, не знаєте своїх можливостей до кінця, — парирував Ліщинський з посмішкою. — Чесноти пана Кошового як правника й відповідального громадянина рекламувати зайвий раз не варто. Приклад у всіх на вустах. Нарешті, панна Райська, — професор легенько вклонився в бік Басі, котра весь цей час мовчала. — Дуже добре, що ваш наречений здогадався взяти вас із собою. Участь у нашій справі відомої акторки, справжньої зірки сцени, буде вкрай корисною. Лише вашого імені досить, аби надати фонду належної ваги, панно Барбаро. Ви станете окрасою благодійних вечірок, і збирати кошти буде ще простіше. Повірте мені, знавцеві людських душ.

— Дякую, — зашарілася Бася, хоч і звична до компліментів, проте — не в такому контексті. — Можу лиш повторити за пані Магдою: ви переоцінюєте мої скромні можливості.

— Доведеться повторитися: ви так само не до кінця розумієте власний потенціал. — Ліщинський взяв чарку. — Бачу, принципових заперечень поки нема. Тож пропоную віддати належне панській форелі. Не варто чекати, поки захолоне. Будемо їсти й обговорювати далі. Готовий приймати пропозиції та зауваження.

Ніхто з присутніх за столом не був проти.

...Назад Клим та Бася теж поверталися пішки.

Збуджена несподіваною пропозицією й можливістю відчути себе в новій іпостасі, трошки більшій, аніж акторка театру та в перспективі — кіно, Бася говорила без угаву. Кошовому лишалося слухати та піддакувати. Коли вона вкотре захоплювалася думками вголос, Клим думав про своє. Мав кілька аргументів проти не так самої ідеї, як пропозицій втілювати її на практиці. Але всі вони переважувалися єдиним «за»: як адвокат він у такий спосіб закріплював та підвищував власний професійний статус. Заради цього Кошовий дозволив собі встряти у справу Різника, розголосом після якої був більш ніж задоволений. Крім того, тішити самолюбство жодним законом, писаним чи неписаним, не забороняється.

Так вони дісталися свого будинку. Сніг уже не опускався лагідно — падав лапатий. Трохи підсилився вітер, грався згрубілими сніжинками, жбурляв їх в очі. Доводилося нагинати голови на ходу, тож Кошовий не відразу побачив одиноку постать, котра виступила навперейми, відділившись від брами.

— Ой! — вигукнула Бася від несподіванки, притиснувшись до Клима.

— Якого дідька! — не стримався той, гримнувши на візитера.

— Пане Кошовий, не гнівайтесь, — пробелькотів збентежено Остап Найда. — Не міг чекати до завтра. У нас тут знову біда.

— У кого — у вас?

Коли заздалегідь знаєш відповідь, питання виглядає тим більше дурним.

— Тітка Уляна прибігла, — видихнув студент, говорячи швидко, немов боячись, що пан адвокат не захоче дослухати його до кінця. — Лука зник. Забіг не знати куди. Додому не повернувся, а такого раніше ніколи з ним не бувало. Поможіть, пане Кошовий!

Бася притиснулася сильніше, її жест мав би означати: нікому не віддам.

Сіпнулося віко.

Ну, і як же тобі помогти, холера...