Розділ сьомий Форель панська

— Між нами, я гурман. Ну, не те щоб зовсім, але люблю попоїсти.

— У вас багато однодумців, — вставив Кошовий.

Ліщинський дзвінком покликав кельнера, зробив замовлення і, щойно той залишив кабінет, повів далі, легко змінивши тему:

— Дозвольте висловити вам своє захоплення, пане Кошовий. Таки видерли здобич із іклів цих поліцейських акул.

— Без вашої допомоги нічого б не вдалося, — мовив навзаєм Клим. — А особлива, окрема подяка — панові Мазуру. Записи в його зошиті зіграли вирішальну роль у справі звільнення Лукана.

— Хіба не те, що він шульга?

Кошового зовсім не здивувало, звідки Магда знає аж такі подробиці.

— Ні. Річ у тім, пані Магдо, що формально, наголошую — суто формально — хлопець міг діяти правою рукою. Принаймні, слідчий, наскільки мені відомо, збирався доводити це.

— Та що він їм зробив! — не стримався Ліщинський.

— Особисто він — нічого, — відрізав Кошовий. — Будь-хто на місці Луки Різника мав усі шанси загриміти за ґрати. Подібні злочини, тим більше — скоєні за досить короткий час, поліція воліє розкривати швидко.

— Навіть ігноруючи факти, здатні піддати сумніву провину людини?

Замість відповісти самому, Клим через стіл глянув на Магду. Перехопивши та витримавши його погляд, вона тихо й твердо проказала:

— Поліція не ідеальна. Ніхто не ідеальний. Пане Кошовий, ми тут зібралися говорити про вбивства повій?

— Не я завів розмову, — парирував Клим. — І мета нашого зібрання мені ще не відома.

— Перепрошую шановне панство, — встряв Ліщинський. — Зустріч я ініціював справді не для того. Зараз усе поясню.

Саме в цю мить кельнер приніс карафку з наливкою та кухоль. Поки обходив стіл, наливаючи кожному, крім Мазура, перед яким поставив пиво, тривала мовчазна пауза. Щойно за ним зачинилися двері, професор взяв чарку.

— Спершу дякую, що відгукнулися. Радий знайомству, панно Райська. Прошу.

Гості випили. Мазур обмежився невеличким ковтком пива.

— Тепер — до справ, — мовив Ліщинський, пробігшись швидким поглядом по колу, ніби зайвий раз перераховуючи присутніх. — Я недаремно почав нашу зустріч із гратуляцій панові Кошовому. Своїми вправними діями він створив прецедент, подібного якому тут, у Львові, ще не мали. Можете мені повірити, я мешкаю тут усе життя. Чи не так, пані Магдо?

Вона відповіла на диво сухо, здивувавши цим Клима.