Розділ п’ятий  Кілька цікавих пацієнтів

— Зараз вона в так званому вторинному стані Визначений як condition seconde, — охоче пояснив Мазур. — За якийсь час підводиться, починає ходити від стіни до стіни. Далі бере книжку, читає вголос, вчить напам’ять вірші або прозові фрагменти. Незабаром старанно складає книжки, знову засинає. І прокидається вже в стані, який професор Бертран називає первинним.

— Цікаво, шановне панство, ще й таке: панна Зося не пам’ятає жодного рядка, вивченого напам’ять у стані condition seconde. Вона розуміє, що хвора. Дозволяє давати собі якісь пігулки, хоча насправді вживає вітаміни, — пояснив професор. — Обстеження показало: молода жінка цілком здорова. Її нема від чого лікувати звичайними медичними засобами. За її утримання тут платять батьки.

Кошовий та Шацький знову перезирнулися.

Побачене вражало, бо відкривало зовсім інший, не знайомий раніше світ. Обидва навіть забули, для чого насправді прийшли на Кульпарків. Лиш тепер Клим починав розуміти, з чим доведеться мати справу, коли Різника вдасться видряпати з Бригідок. Адже справжній Різник, ким би він не був, лишиться на волі. Для того, аби зловити його й зупинити, кримінальній поліції хоч-не-хоч доведеться застосовувати зовсім інші знання, ніж ті, які потрібні для викриття банальних кримінальників.

Утім, вирішив він, далі вже хай комісар Віхура сушить собі голову.

А Зенон Ліщинський вже ступив до наступних дверей. За ними вони побачили пані середніх років, коротко, майже наголо обстрижену. Жінка до всього не вирізнялася вродою, мала неправильні риси обличчя й довгий ніс. Тож коротке волосся додавало їй певних демонічних ознак.

Вмостившись на своєму ліжку максимально для себе зручно, вона зосереджено тицяла себе в ноги вище коліна патиком. Край сірої сукні задля цього задерла ледь не до пупа, заголивши обидві ноги. Дивне заняття поглинуло хвору з головою. Постеживши за її рухами якийсь час, Клим повернувся до лікарів.

— Одержима, — дав Мазур короткий коментар.

— Марія Повх. Колола себе шевською голкою, виганяючи нечистого, — пояснив Ліщинський. — Ховалася від чоловіка та дітей, спала в сорочці з довгими рукавами. Чоловік забив тривогу, коли крізь сорочку почала проступати кров. Тут довелося приспати її, відрізати волосся, бо його тримали шпильки.

— А забрати шпильки? — поцікавився Йозеф.

— Смикала себе за волосся, пане Шацький. Видирала його з корінням. Пан Альберт придумав зробити для неї ось такий патичок, прилаштував по краях гумові кружальця. Одержимість можна лікувати електрикою, подібні практики вже були. Пані Повх уже мала два сеанси, та між ними треба робити паузи. Якщо не дозволити їй тицяти себе таким ось патичком, доведеться тримати в гамівній сорочці.

— Чому?

— Очі почне дряпати, пане Шацький, — зітхнув професор. — Між іншим, ми обговорювали з паном Альбертом можливість помістити, сюди, в це крило, нашого спільного підопічного, Лукана.

Нарешті Кошовий оговтався й перейшов до потрібної справи.

— До речі, пане Ліщинський. Ми маємо поговорити про цього пацієнта.

— Нема про що говорити, — мовив той. — Тобто хлопця жаль, як я вже казав. Його оглянув я, детальніше обстежив ось колега, — кивок на асистента. — Проте його випадок, повірте, досить простий. Хлопець має легку форму душевної хвороби, котра розвивалася поступово і є наслідком зачаття чоловіком, котрий мав проблеми з алкоголем. Коли хочете, ось що заразне: пияцтво й морфінізм. Від таких не народжуються розумово повноцінні діти. Ви ж розмовляли з ним, пане Кошовий?

— Сьогодні вранці.

— Ваші висновки?

— Що маєте на увазі?

— Чи небезпечний він для суспільства.