Розділ третій Чотири мертві курви

— Чесно кажучи, я не стежив за подіями аж так, щоб дуже. Бо маю інший клопіт.

— Та знаю! Готуєтеся до весілля. Вкотре прийміть мої найщиріші гратуляції.

Родина Шацьких мали бути єдиними гостями на церемонії з боку нареченого, крім Кдимових батьків. Решту строкатого народу запрошувала Бася, і Клим не певен, що знає чи принаймні пам’ятає кожного з них.

— До речі, я з нареченою напередодні урочистої події так само не готовий подібне обговорювати, — зазначив він. — Хоч вона зазвичай цікавиться сенсаціями. І тим більше не збираюся допитуватися в поліцейських.

— Тож хочете, аби я переповів?

— Це буде першим проханням.

Шацький знову ковтнув пива.

— Там нема, чого переповідати, пане Кошовий, — мовив, зібравшись із думками. — Як відкинути зайві пльотки, котрі часто є вигадками чи фантазіями, лишаються самі голі факти, котрі можна викласти дуже коротко. Отже, — він вмостився зручніше, — від кінця листопада на Городоцькій хтось почав різати курвів. Переважно молоденьких. Звали дівчат Зося, Крися, Юстина та Анна. Найстаршій було двадцять шість, наймолодшій, Юсті, незабаром мало виповнитися двадцять.

— Імена теж публікувалися?

— Так, стараннями одного журналіста, Навроцького. Він і раніше друкував сенсаційні репортажі, але тут ніби, перепрошую, коника осідлав. Звідки добуває відомості, Бог святий знає. Маю чуйку, належить до тих, від яких шило в міху не сховаєш.

— Шило в мішку взагалі важко заховати.

— Та то так, пане Кошовий. Лиш треба знати, в якому міхові шукати. Схоже, той пан Навроцький знає.

Клим знав, про кого йдеться.

Адже протягом щонайменше останніх трьох місяців регулярно читав репортажі Януша Навроцького. Він дописував здебільшого в «Gazeta Lwowska», та його опуси можна було зустріти й в інших виданнях. Клим знав: Навроцький волів називати себе незалежним репортером і працював із тими, де більше заплатять. Його перо неможливо було сплутати з жодним іншим: вирізнявся агресивним стилем, робив акцент на смаженому, часто не зважаючи на те, чи відповідає факт дійсності. При цьому не вигадував ніколи і нічого.

Описане ним завжди мало місце. Проте Навроцький знімав з кожної накопаної історії піну, вершки, залишаючи читачів з черговою пропонованою ним сенсацією сам на сам. Пояснював просто, агресивно: люди мають знати правду й робити власні висновки.

— Меткий.

— Є трохи, — легко погодився Йозеф. — Але менше з тим, навіть той Навроцький не знає більше, аніж є. Справді наганяє Сенсаційності, перо вправне, лиш фактів, як ви кажете, замало. Тому й пльотки розходяться.

— Це він вигадав Різника з Городоцької?

— Так, то Навроцького винахід. Уже коли писав про другу вбиту курву, охрестив душогуба різником. Прижилося. Бачте, з цим вашим підопічним який збіг.

Щойно затримали підозрюваного, Навроцький почав трубити на кожному розі, з кожної шпальти, кожним написаним ним рядком про свій пророчий дар. Висновок сумнівний, та факт лишався фактом: Різник таки виявився справжнім Різником. Ця обставина за короткий час стрімко піднесла акції репортера вгору. І він, як подейкували у Львові і що раніше підтвердив всюдисущий Шацький, почав вимагати більше грошей за репортажі.