Розділ «Єцира»

А потім, вертаючись з роботи, він мимохіть забрів до Йозефова і годину простовбичив під шпичастими ліхтарями єврейської ратуші, із мученицькою звитягою зносячи шмагання снігової мжички. Не те щоб він сподівався побачити, як вона біжить вулицею, заклавши руки до кишень… ні, швидше вже йому хотілося остудити запал, вимерзти під крижаним вітром, звівши недоречне хвилювання до знайомого, легко пізнаваного абсурду.

Припис подіяв, і скоро Ян вже мчав додому, мріючи хіба про склянку гарячого питва. Поспішаючи повз будинок Левіна, він намагався не озиратись, та все ж Янові млосно смикнуло в животі, нагадуючи про смерть і таємницю, розкриття якої вабило його менш за все. Але деяким таємницям властиве настирливе заповзяття, і вони самі можуть завітати на гостину, коли найменше цього бажаєш.

Таємниця сиділа за столом у кухні й пила чай з його дівчиною.

— Де це можна швендяти за такої погоди? — пробурчав Мартин. — Мені вже скоро зле стане від цього чаю! Ти ж наче обіцявся бути вдома о восьмій!

— А… вирішив трохи погуляти, — зізнався Ян, здираючи закоцюблі рукавички.

Мартин глипнув на нього з підозрою.

— Ти ж геть замерз! — заклопоталася Міла. — Давай я тобі чаю загрію!

Він впіймав її на півдорозі до чайника, обхопив, притулившись холодною щокою до її вушка. Йому було тяжко, мовби який подорожній поклав йому на серце свою тлусту валізу, та так і забув, рушивши далі. Міла вискнула, пручаючись.

— Пусти! Холодний, як мрець!

— О, а я й не помітив, як сконав! — засмутився Ян. — Он чого мені зранку так тяжко вставалося!

— Не журися! — втішив його Мартин. — Як для мерця, ти ще непогано тримаєшся! Нам сьогодні одного привезли, так ми його ледве докупи склали.

— Панове, фу! — обурилася Міла.

— Продовжуючи тему… — мовив Ян, — а що сьогодні на вечерю?

— Не можу це слухати, — скривилась Міла, — Янцю, цей твій друг погано на тебе впливає! На ось, пий чай, а вечеряти не дам, поки ви тут усіх мерців не переберете.

Гордовито задерши носика, вона рушила геть із кухні. Ян тяжко зітхнув, пригортаючи горнятко чаю.

— Маєш якісь проблеми? — поцікавився його товариш.

— Та які ж проблеми? — мрійливо мовив Ян. — Скоро свято, джингл-беллз, я нап’юся, джингл-беллз, і засну собі під тином, джингл-ол-зе-вей…

— Ага, — збагнув Мартин, — то чого ж відкладати? Схоже на те, що напитися тобі здалось би просто зараз.

— Геніально! — зрадів Ян. — В мене абсент стоїть іще від самого дня народження.

Злодійкувато роззирнувшись, він дістав пляшчину з шафки.