Розділ «Єцира»

— Пішли на горище, поки Міла не побачила!

Мартин стенув плечима й подався за ним.

На горищі панував порохнявий присмерк, ледь розсіюваний світелкою без абажуру. Крізь шпарини сичав вітер, ворушачи легкі пошарпані запони. Було холодно й відлюдно.

— Щось тут не надто затишно, — роззирнувшись, спостеріг Мартин.

— А, — всідаючись у старезне крісло-гойдалку, зітхнув Ян, — то в тебе професійна чуйка на дух сумнівної смерті.

— Тобто? — зацікавився слідчий.

— Та кажуть, — повідомив Ян, — що тут жила чарівна молодиця, котра одного дня повісилася на гачку від лампи. Через нещасне кохання. Чи комплекс меншовартості. Чи зависоку квартирну плату.

— На оцьому-от гачку? — Мартин тицьнув пальцем у стелю.

Ян кивнув.

— Іншого тут нема, здається.

Мартин примружив око, потім підкотив дзиглика і, ставши на нього, аби сягнути високої стелі, смикнув гачка. Сипонувши сірим тиньком, гачок легко вискочив з пазухи.

— Та тут і щурові не вдавитися! — повідомив слідчий.

Ян іронічно підняв брову, почувши знайомі інтонації. Ну все, тепер Мартина не спинити. Хижо роззирнувшись, той взявся нишпорити по кімнаті. Янові теж зробилося цікаво, тож він підхопився, аби через плече стежити за перебігом слідства.

Мартин зазирнув до старої горіхової шафи, глянув під ліжко, перебрав книжки, чхаючи, розібрав стос поштівок, спинився над шухлядою з потовченими прикрасами. Зробивши друге коло кімнаткою, знов відчинив шафчині дверцята й дістав з картонної коробки якусь бруднющу чорну баночку, відкрив її і пхнув туди пальця. Понюхавши та розтерши пальцями гидку чорну субстанцію, скептично гмукнув.

— Твоїй самогубці гріх було скаржитись на брак чоловічої уваги, — повідомив Мартин. — Тут, схоже, серйозно гостював якийсь дженджик.

— А як ти знаєш?

— Бріолін! — виголосив слідчий. — Молоді дівчатка навряд чи мастили кучері чорною ваксою! Ну а далі… тяжко припустити, що чоловік залишив би своє приватне причандалля там, куди зазирає просто чайку попити! Крім того, схоже, що він був одружений.

— Це ще чому?

— Та бачиш — баночку заховано в найдальший кут. В них, вочевидь, були підстави приховувати свої стосунки.

— Цікаво… так значить, випадок все ж таки, класичний? Самогубство від безпросвітного кохання?