— Сестра. А хто ж ваш?.. Чи ви замужем, чи вдова?
Я вдруге зітхнула:
— Не знаю, дядьку Йовхиме...
І раптом набрала повні груди повітря й наважилася:
— Дядьку Йовхиме, ви там були?
— Де?
— Та де... Скажіть, він його?..
— Хто?
Старий зіщулився, і я знала, що він розуміє все й лише боїться відповісти.
— Скажіть, чуєте!
— Ти шо: його жінка? Нетребина?
— Нетребина! Скажіть, як він його?.. За шо?
— Як... Не знаєш, як?..
Мене здавили сльози, я спробувала спинити їх, але не змогла, і зайшлася голосом. Із хати вийшла бабуся.
— А ти не спіши... не спіши, — проказав дядько Йовхим, і, важко крекчучи, встав із лавки. — Дунько, це Яголина Йванова дочка, що була за...
Він так і не доказав і лише торкнувся моїх тремких пліч грубою шкарубкою долонею.
— Ти не спіши, кажу... Я все завтрачки розкажу в райкомі... Я все завтрачки розкажу в райкомі... Хто тут тепер, чуєш, Дунько?
— Шо каеш? — підійшла бабуся.
— Хто тут у нас тепер у райкомі, кажу?
— У райкомі? Голова? Та той же, шо й був, як його... Забула! Шо й перед німцем був.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 522. Приємного читання.