Розділ «ЯР Роман»

— Нічого, то для вашої ж користи.

Я розумів, що має на оці лейтенант, і знову повторив те саме:

— Це позбавлене глузду.

Німецький офіцер уважно подивився на мене й хотів сказати ще щось, але я витяг із кишені свого «вальтера» й показав йому. Газе стояв так близько, що мені було видно, як зіниці його розширились од несподіванки.

Повагавшись мить, німець простяг руку:

— Дайте сюди.

Звично клацнувши, він випустив магазин собі на долоню. У магазині було чотири чи п'ять патронів. Тоді знову зашилив його назад у держачок, підкинув разів кілька на руці, подумав і віддав мені:

— Забирайте. Він ще вам згодиться. Це ж той самий?

У мене аж рука затремтіла від такого грубого натяку, але я перехопив насторожений Ганнин погляд і спроквола засунув пістолет у кишеню, нічого не відповівши лейтенантові.

— Шульц, — озвався Газе до солдата. — Ти вже десь улаштувався?

— Ні, пане лейтенант, я...

— Тоді йти влаштовуйся.

І коли солдат стрибнув із кузова й похитав стерплими ногами геть, офіцер промовив:

— Маєте рацію, пане... мм... Нетреба. Можете влаштовуватися. І ви теж, папі. Рушаємо аж смерком.

І пішов у той бік, що й солдат Шульц хвилину тому.

Я незграбно переліз через борт і майже впав на неслухняні ноги.

З кузова почулося:

— Допоможи мені.

Я простяг руку, пані Ганна сперлась і переступила через високий задній борт. Нога її на мить оголилася, і мені в очі сяйнуло сліпучою білизною. Я відвернувсь і зсадив молоду жінку додолу.

Всю дорогу ми й разу не злазили з машини, мені аж пекло внизу живота. Не звертаючи уваги на Гайну, я пішов за найближчі кущі. Коли повернувся, її не було. Пані Ганна з'явилася хвилин за двадцять. Ми посідали на приступку машини, і кожен поринув у власні думки.