Розділ «ЯР Роман»

— Осюди.

Максим і Ганна влізли в кузов. Там уже було повно людей, а два німецькі солдати з автоматами сиділи коло заднього борту.

Невдовзі до цієї машини принесли й ті скрині, що їх допіру лаштували в кімнаті лейтенанта Газе. Мотори працювали на малих обертах. За годину підбіг фельдфебель і крикнув усім водіям:

— Виводь на вулицю!

«Опелі», мов прокинувшись, поволі викотилися з брами. Тоді десь попереду пролупала нова команда, загурчав мотоцикл, потім другий, третій, четвертий, обізвалися потужні мотори «опелів», і валка, судячи з гомону, досить довга, майже нескінченна, рушила лунким Київським шляхом на південь.

Валка їхала цілу ніч, їхала майже помацки, остерігаючись умикати фари. Я дивився назад. Метрів за сорок хитавсь такий самий «опель» із критим кузовом. Коли раптом спинялися, він під'їздив майже впритул до нас, і тоді звідти вискакували люди й похапцем ставали обличчями до кювету. Зрідка чути було німецьке чи українське слово, і знову машини бралися далі. Так минула ніч.

На світанні в'їхали до якогось села. «Опелі» та мотоцикли спочатку стирлувалися посеред майдану. Та за півгодини пролунало розпорядження не триматися купи, а поставити машини попід деревами. Фронт був зовсім близько й сюди могла навідатися російська авіація.

Коли заїхали до чийогось дворища, усі почали вилазити. Я теж ворухнувся, хотів був узятись рукою за борт, але німець рішуче покрутив головою:

— Не вилазьте!

Це був той самий білявий носатий солдат з великим шрамом навкіс усієї щоки. Я шукав у своєму запасі дошкульного слова, щоб кинути німцеві в обличчя, та Ганна потягла мене за рукав:

— Сядь, не має смислу.

Я сів. У кузові лишилися тільки ми вдвох та один солдат із автоматом. У цю мить підійшов Газе. Лейтенант був у прогумованому плащі й повляпуваних багном хромових чоботах, певно, сам їхав мотоциклом. Заглянувши до кузова, він галантно відкозиряв пані Ганні й привітався зі мною.

— Як нодорожувалось? Не дуже трясло? Нічого не зробиш, такі ваші дороги.

Папі Ганна нічого не відповіла лейтенантові, а я сказав:

— Це позбавлене глузду.

Лейтенант перепитав:

— Що саме?

Я кивнув бородою на шрамастого солдата.

— А-а! — удавано засміявся Газе. — Він поводився з вами нечемно?

Солдат розгублено заворушився, і Газе додав спокійним тоном: